Український футбол

Новачок збірної України U-19 Сергій Ігнатков, який народився в Боснії і Герцеговині, розповів про натуралізацію та Євро U-19.

‒ Що є ключовим фактором того, що в обох матчах на Євро збірна перевертає гру, пропускаючи першою?

‒ Думаю, справа в ментальності. Якщо ми пропускаємо, ми не вважаємо, що сталося щось погане. Ми грали добре, пропустили, але не зламалися, продовжили грати в свій футбол, забили один, покращився контроль мʼяча, а далі забили й другий.

‒ Це більше йде від тренерського штабу чи у самих футболістів вже така ментальність?

‒ Так, від тренерського штабу. Перед Євро ми пройшли збори, мабуть, сім днів. І це велика наша перевага над іншими командами. Ми відпрацьовували тактику, фізичні кондиції. Вважаю, у нас дуже хороша команда, всі хлопці в збірній хочуть досягати спільних цілей.

‒ На що налаштовуєтеся у матчі з Італією?

‒ Тільки на перемогу! Краще бути в групі першими, ніж другими. Легких суперників у півфіналі не буде, але хочемо вийти з першого місця.

‒ Є побажання, з ким зустрітися у півфіналі?

‒ Не принципово – Німеччина чи Іспанія. Наша справа – грати.

‒ Які подальші амбіції на турнірі?

‒ Ми хочемо здобути медалі, бажано, золоті.

‒ Наскільки комфортно почуваєшся у юнацькій збірній України?

‒ Дуже комфортно, ніби я тут вже вдвадцяте. Хоча насправді я приїхав до збірної вперше, але хлопці чудово мене прийняли, ми добре спілкуємося, я швидко адаптувався і для мене це ніби другий дім.

‒ З ким найбільше спілкуєшся у збірній?

‒ З Віталіком Глютом, Костею Плишем та Данькою Маловим.

‒ Україна поки що знає про тебе мало, тому дуже хотілося б познайомитися. Ти народився в Требинє, у Боснії і Герцеговини. Розкажи про свою родину та своє українське коріння.

‒ Все правильно. Моя мама з Боснії і Герцеговини, а тато з України.

‒ З якого регіону України походить твій рід?

‒ Із Запоріжжя.

‒ Ти був колись в Україні?

‒ Був двічі – коли мені було два роки, а вдруге – нещодавно, в березні, коли вирішувалися документальні питання.

‒ Чи живуть якісь твої родичі в Україні? Підтримуєш звʼязок із ними?

‒ Так, я спілкуюся з сестрою, яка живе в Ужгороді.

‒ Яких традицій в твоїй родині більше – українських чи балканських? Мова про їжу, свята та культуру.

‒ Думаю, 50 на 50. У нас вдома багато українських страв – борщ, вареники, холодець (на цих словах голос Сергія мимоволі стає щиро радісним та піднесеним – прим.).

‒ Скількома мовами ти володієш?

‒ Говорю англійською, боснійською, хорватською, а зараз активно опановую українську.

‒ Ти виступав за юнацькі збірні Боснії і Герцеговини. Чому вирішив прийняти запрошення від України?

‒ Так, я грав за збірні Боснії і Герцеговини, але останні два роки вони мене не запрошували, і коли зʼявився варіант виступати за Україну, я одразу відповів, що зроблю все, аби заграти та стати корисним гравцем для збірної України.

‒ Розкажи, як дізнався про те, що Україна хоче тебе натуралізувати?

‒ Після одного з матчів мій агент сказав мені, що Українська асоціація футболу хоче, аби я грав за збірну України і запитав у мене, чи хочу я? Я одразу сказав: більше не треба ніяких питань, однозначно так, це все!

‒ Наскільки вагався щодо цього?

‒ Взагалі не вагався.

‒ Якою була реакція твоєї родини?

‒ Мій батько – лікар-уролог, він зробив багато гарних речей для Боснії і Герцеговини. І я подумав: якщо він це зробив для Боснії і Герцеговини, то чи можу я зробити щось гарне для України?

‒ Наскільки важким був процес натуралізації?

‒ Це не було легко. Процес почався в жовтні минулого року, було багато документальних питань. Навесні мене запросили до Києва, мама мене не відпустила самого через війну, ми поїхали разом і провели в Києві близько десяти днів.

‒ Як тобі столиця України?

‒ Дуже, дуже, дуже красиве місто, мені дуже сподобалося.

‒ Які твої цілі повʼязані з Україною та українським футболом?

‒ Мрію грати за першу збірну України.

‒ Чи дивишся матчі УПЛ та збірних України?

‒ Збірну дивлюся завжди, Премʼєр-Лігу трохи.

‒ Можливо, маєш симпатії до якихось українських клубів?

‒ Шахтар та Динамо, це топ-клуби.

‒ Хто твій улюблений український футболіст?

‒ Андрій Шевченко.

‒ Ти граєш на позиції опорного півзахисника. Гра кого з футболістів цього амплуа тобі подобається найбільше?

‒ Серхіо Бускетс. Також мені подобається Поль Погба, хоча це й інший ігровий тип.

‒ Розкажи про футбол у Боснії і Герцеговині. Наскільки це високий рівень?

‒ Непоганий рівень, є сім-вісім дуже хороших команд. Решта, можливо, не дотягують до них, але для молодого гравця є все для розвитку.

‒ Чимало боснійських гравців виступають у Німеччині та Італії. А ти в якій лізі хотів би грати невдовзі?

‒ Що буде, те буде. Слава богу, немає травм, головне, щоб так було і далі.

‒ Якби тобі надійшла цікава пропозиція від українського клубу, чи розглянув би її?

‒ Так, чом би й ні?!

‒ Які твої цілі на наступний сезон? Вони повністю повʼязані з Сараєво або щось інше?

‒ Я залишаюся гравцем Сараєво, моя мета – зіграти якнайбільше матчів, здобувати досвід. Я не думаю про те, аби якнайшвидше кудись піти.

‒ Чи був у Боснії і Герцеговині футбольний бум після виходу збірної на Чемпіонат світу?

‒ О, так! Це велике-велике свято, просто неймовірні емоції, шалена атмосфера по всій країні.

‒ Що відбувалося безпосередньо під час турніру?

‒ Вся країна дивилася матчі та вболівала за свою збірну. Думаю, цей турнір усі в країні запамʼятають надовго.