Український футбол

Новачок “Полісся” Леандро Андраде дав перше інтерв’ю клубній пресслужбі після свого переходу.

– Вітаємо в “Поліссі”. Зізнайся чесно, як себе почуває людина перед новою сторінкою в її житті? Взагалі якою ти бачиш цю свою сторінку?

– Я дуже натхненний тим, що перебуваю тут, і дуже від того щасливий. Я вже з нетерпінням чекав, коли нарешті сюди приїду, познайомлюсь із партнерами по команді. Вже маю певне уявлення про те, як тут усе облаштовано. Я чув, що тут дуже хороша атмосфера і колектив. Саме цього я прагнув для себе, а відтак дуже щасливий бути тут.

– Стандартне запитання: чому ти обрав “Полісся”?

– Насправді я, як футболіст, шукав такий проєкт, таку команду, яка прагне перемог, яка грає у видовищний футбол. Цього я шукав і знайшов у “Поліссі”. Я знаю, що кажу, бо вже встиг переглянути огляди матчів минулого сезону. Клуб проявив велике бажання, щоб я був тут. Тож з мого боку продемонструю ще більше бажання грати. Відчуваю, що цей наш сезон буде захоплюючим.

– Ти сказав, що за місяць ти вивчиш українську

– Розповім про себе одну річ. Я грав у Болгарії, і коли вперше почув їхню мову – мені вона дуже сподобалася. Тож я доклав чимало зусиль, щоб її вивчити. Зрештою, я навчився розмовляти болгарською. І те, що я вже встиг вивчити українською, дозволяє мені стверджувати, що це дуже гарна мова. Мені буде дуже приємно її вчити і, сподіваюсь, швидко це зроблю. Це важливо ще й тому, щоб мати змогу спілкуватися зі своїми партнерами по команді, тренерами та персоналом.

– Ми це перевіримо, будь певен. Коли зайшли чутки про те, що ти перейдеш у “Полісся”, всі казали: це ж той, хто забивав “Бенфіці”, хто забивав “Челсі”. Чим ти пишаєшся? Твоє найбільше досягнення — це що?

– Звісно, те, що я забивав голи і грав у Лізі чемпіонів, для мене стало здійсненням мрії. Це те, що назавжди закарбується у моїй пам”яті. Я дуже пишаюся цим і дуже радий, що вболівальники так до мене ставляться. Але насправді я бачу себе просто футболістом, який старатиметься допомогти команді досягти поставлених цілей.

– Сьогодні відпочинок, а завтра до роботи, бо тренування у “Поліссі” дуже важкі.

– Переклад не потрібен, я все зрозумів.

– Поділися враженнями, як ти провів перше тренування з новою командою. Я розумію, що воно не було таким суперважким, але тим не менше.

– Почувався дуже добре, бо команда дуже тепло мене прийняла. Мені здалося, що тут панує дуже весела, але разом з тим робоча атмосфера. Тож, гадаю, зможу легко влитися у колектив. Дуже задоволений тим, як мене прийняли.

– З ким живеш? З ким найбільше спілкуєшся?

– Я живу в номері з півзахисником… Так, з Борелем. Футболіст із Конго. Тож я трохи розмовляю з ним французькою. Але ми намагаємося вправлятися і в українській. Те, що він знає, і мене вчить. Також декілька партнерів по команді намагаються розмовляти португальською, щоб пожартувати зі мною. Тож атмосфера дуже класна.

– Дякуючи Борелю, я можу припустити, що за місяць ти вивчиш ще й французьку мову.

– Це правда. Але він уже навчив мене деяких українських слів. Ліворуч, праворуч. я також знаю: вперед, назад. Зараз вивчаю цифри, а також вчуся говорити “смачного” та “доброго ранку”. Але мені, звісно, треба багато практики.

– Ти обрав номер 11, але я знаю, що протягом усього свого футбольного життя ти грав під номером 15.

– Насправді я завжди хотів грати під номером 24, бо це день, коли я народився, але був воротар, який носив саме цей номер, тому я обрав 15-й. Це день народження мого брата, якого я дуже сильно люблю. Тож вибрав номер заради нього. Плюс до того, один із моїх синів теж народився 15-го числа. Відтак, цей номер став для мене просто ідеальним. Але коли я приїхав сюди, то дізнався, що він зайнятий. Тож вирішив обрати номер 11, який був вільний.

– Чи знаєш ти, хто грав під 11-м номером до тебе у “Поліссі”?

– Казали, що це дуже хороший гравець. Але я не запам”ятав його імені. Дуже хороший гравець, який провів класний сезон.

– Отож, як ми встигли вже поговорити, виявляється, що ти був у цьому готелі.

– Так, це справді так. Рік тому з “Карабахом” ми зупинялися саме у цьому готелі. Тож це щось на зразок долі. Можливо, це мені якось допоможе, адже тут я вже знаю все. Може, посприяє швидшій адаптації. Але мені здалося неймовірним зупинитися у тому самому готелі, що й минулого сезону.

– Правда, що тут Кріштіану Роналду жив? Розкажи, що ти знаєш про це?

– Так, з “Карабахом” у цьому готелі ми пожили недовго, бо після нас мав заїхати “Аль-Наср” із Кріштіану Роналду. Тепер спробую дізнатися, у якому саме номері він тоді зупинявся.

– Треба дослідження зробити. Скажи, будь ласка, у тебе такі, знаєш, шалені виявляються такі дні, так? Дуже насичені, можливо, трохи стресові. Як ти їх опишеш?

– Так, багато хто міг би сказати, що це були шалені дні, але, на мою думку, це передусім чудовий досвід. Бо який футболіст не мріє потрапити у клуб, де все налагоджено: і на полі, і поза ним. Я завжди про таке мріяв, тому роблю це з великим задоволенням. Так, це може виглядати виснажливо, але це те, до чого я прагнув.

– Те, що ти встиг прочитати, як оточення твоє відреагувало, уболівальники, наприклад, “Карабаху”, відреагували на твій перехід у “Полісся”?

– Звісно, нелегко покинути місце, яке протягом чотирьох з половиною років стало для мене домівкою. Там я знайшов друзів на все життя і відчував велику прихильність з боку вболівальників. Тим більше, що клуб має велику вболівальницьку спільноту. Вони дуже сильно підтримують команду і завжди добре ставилися до мене. Мене там часто називали “золотим хлопчиком”. Тож залишити це все нелегко, але насправді це було моє рішення — приїхати сюди. Я усвідомлюю це, тому пішов з “Карабаху” з піднятою головою і з великим бажанням взятися за новий проєкт.

– ЗМІ писали, не знаю, чи це правда, ти скажеш про це, що ти хотів перейти саме в Україну.

– Так, з того моменту, як з”явився інтерес до мене. Чесно кажучи, це було саме те, чого я шукав. Я хотів залишитися в Європі та грати у клубі, який прагне розвиватися. Тож, коли з”явився інтерес від “Полісся”, я багато дізнавався про клуб. Спілкувався з деякими гравцями, які виступали тут. Також мав розмову з Жоао Віале. Це допомогло мені краще зрозуміти, як працює клуб, і дуже вплинуло на моє рішення. Я дійсно хотів приїхати сюди.

– Розказував тобі вже ексодноклубник Олексій Кащук про Україну, про “Полісся”?

Коли я назвав клуб – він одразу відповів: “Іди”. Це було перше, що він сказав. Тож це ще більше підбадьорило мене у прийнятті рішення. Він говорив, що Україна — дуже гарна країна, що люди дуже добрі, і що я почуватимуся як вдома. Мені здається, що менталітет не настільки відрізняється від португальського чи навіть кабовердійського. І я це відчуваю з того самого моменту, як приїхав сюди.

Я також спілкувався з фізіотерапевтом, який працює у “Карабаху”, він теж українець і теж радив не вагатися і їхати сюди. Звісно, я намагався дізнатися трохи про ситуацію з війною, але я вважаю себе людиною, яка не здається, і думаю, що треба йти на певний ризик.

Насправді, для іноземця, який не дуже добре обізнаний щодо війни, все одно є певний ризик. Але разом з тим я знаю, що багато іноземців грають в Україні досить давно і з ними нічого, на щастя, не трапляється. Тож я вірю, що Бог не допустить ситуації, де зі мною щось трапиться. Я твердо вірю, що все буде добре і що ми будемо у безпеці. Ось і все.

– За ті чотири роки, що ти провів у “Карабаху”, як ти вже сказав, що тебе назвали “золотим хлопчиком”, ти став ключовим гравцем. Який поєдинок ти ніколи не забудеш, або можеш виокремити якийсь один?

– Без сумніву, це був матч проти “Бенфіки” у Лізі чемпіонів. Адже це був не лише мій дебют, а й гра проти клубу, за який я вболіваю з дитинства. До того ж мені вдалося забити гол, і ми виграли цей поєдинок. Це був абсолютно ідеальний вечір. Мій батько сидів на трибунах — він навіть розчулився, коли я забив гол, адже, як і я, він теж є вболівальником “Бенфіки”, тож для нас це було дуже зворушливо.

– Тебе називають гравцем, який може вирішити долю будь-якого поєдинку. Ти готовий бути таким і в “Поліссі”?

– Я радий це чути. І безперечно можу сказати лише одне. Я не буду обіцяти, що вирішуватиму долю усіх матчів. Але я обіцяю докладати максимум зусиль, щоб вирішувати долю поєдинків. У цьому ви можете бути абсолютно певні. Я покажу все, на що здатний Леандро Андраде.

– Чи бачив ти, чи вже знаєш, чи тобі розказали, в який футбол грає “Полісся”? Як тобі здається, наскільки він тобі підходить? І чи ти можеш там з легкістю інтегруватися в команду?

– З того, що я знаю нині, можу сказати, що ми маємо усе необхідне, щоб рухатися вперед, адже команда демонструє видовищний футбол: багато володіє м”ячем і практикує стиль гри, що передбачає високий пресинг. Я вірю, що завдяки якостям наявних гравців та стилю гри у нас є всі передумови для того, щоб перемагати.

– Твоє головне амплуа – правий вінгер. А взагалі, скільки ти позицій можеш закрити? Бо в нас є такі дуже універсальні гравці, які вінгери, але можуть грати в захисті, наприклад.

– Я, безперечно, буду готовий допомогти на будь-якій позиції, яку визначить тренер. Мені дуже комфортно грати як на лівому, так і на правому фланзі, але я також можу грати на позиції центрального півзахисника, а за потреби — і нападника. З віком та набутим футбольним досвідом я навчився адаптуватися до гри на різних позиціях, і це одна з рис, яка найбільше допомагала мені протягом багатьох років — вміння грати на різних позиціях на полі.

– У минулому сезоні ти грав у Лізі чемпіонів. У цьому сезоні “Полісся” починає кваліфікацію Ліги конференцій, турнір нижчий за рангом. Як ти це сприймаєш?

– Я ніколи не грав у груповому етапі Ліги конференцій, грав лише у плейоф, що відбувався вже після групового етапу. Бо кілька років тому ми вибули з групового етапу Ліги Європи. Ми тоді посіли третє місце і, як наслідок, перейшли до Ліги конференцій. Пригадую, той плейоф був складним, тобто сама участь у будь-якому європейському турнірі вже є досить конкурентною і складною, оскільки всі команди, що там беруть участь, мають високий рівень. Тож для мене це є певним викликом.

– Тебе, напевно, можна назвати фахівцем з “Копенгагену”, принаймні “Карабах” у минулому сезоні грав із цією командою. І хочу почути твої враження. Яке враження справила данська команда?

– Так, можу сказати, що “Копенгаген” — це сильна команда. Минулого сезону “Карабах” переміг їх, але це був дуже напружений матч. Ми спочатку вели 1:0, але “Копенгаген” перехопив ініціативу і навіть міг забити двічі, маючи дві дуже небезпечні нагоди. Втім, пощастило забити нам. Тобто це та гра, у якій результат не відображає усього перебігу поєдинку. Але щоб перемогти їх, безперечно, нам доведеться бути у найкращій формі та бути готовими до зустрічі з хорошою командою, бо саме такою вони є.

– Які думки з приводу прийдешнього протистояння з “Копенгагеном”, власне, у новому твоєму клубі “Полісся”?

– По-перше, я дуже мотивований зіграти цей матч, бо хочу, щоб наша команда грала у Лізі конференцій. По-друге, ми маємо бути впевненими у собі. Хто б не був суперником, ми маємо бути впевненими завжди, тим більше зараз, коли я відчуваю, що команда дуже сильна.

– Я знаю, що вчора у тебе була розмова з головним тренером Русланом Ротанем. Як довго вона тривала і що такого ключового ти для себе виокремив?

Не буду розкривати усіх деталей розмови, бо тренер говорив про речі, які, як я вважаю, є таємницею, бо це, наприклад, стосується тактичної схеми команди і того, щоб я швидше адаптувався. Але можу сказати одне – розмова дуже допомогла, бо я краще зрозумів, як команда діє в обороні, а також краще зрозумів її атакувальну динаміку. Це дуже важливо, бо завдяки цьому я швидше адаптуюся.

Вважаю, що це була проста та ефективна зустріч, бо я вийшов звідти набагато краще розуміючи, як працює команда. Настільки, що на наступному тренуванні ми виконували вправу, під час якої я вже мав застосувати те, про що говорив тренер, і я почувався досить добре. Тож, думаю, що швидко адаптуюся до команди.

– Ти за національністю ніби кабовердієць, але тим не менше ти народився в Португалії.

– Так, я народився і виріс у Португалії. Моя мама — португалка, а коріння мого батька — з Кабо-Верде. Кілька років тому, коли я ще грав у Болгарії, ще до переїзду в “Карабах”, я отримав запрошення виступати за збірну Кабо-Верде і погодився. Коли перебрався в Азербайджан, мене вперше викликали до збірної, і я там грав деякий час.

– Я встигла промоніторити, всі вболівальники запитують найчастіше одне запитання. Чому ти не в збірній Кабо-Верде на чемпіонаті світу? Роз’ясни, будь ласка.

– Справа у тому, що це рішення я прийняв близько трьох років тому. Я деякий час виступав за збірну, але вирішив зробити перерву. Проте за цей час я багато думав щодо повернення. Тим більше, що люди у збірній мене дуже любили, ставилися до мене дуже добре, колеги теж були чудовими. Я обмірковував це і вірю, що незабаром повернуся до збірної. Можливо, після чемпіонату світу. Побачимо.

– Казали, що в тебе якийсь конфлікт.

– Ні. Бо я не є конфліктною людиною, і там теж немає конфліктних людей. Це було рішення, яке я прийняв виключно сам. Люди у збірній навіть трохи за мною сумували, бо я їм, чесно кажучи, подобався. Повторюсь, що вони ставилися до мене дуже добре, і просто це рішення я дійсно прийняв сам.

Я вважав, що на той момент це було найкращим для мене, щоб відпочити та провести більше часу зі своїми дітьми, які щойно народилися. Але я вірю, що це станеться незабаром, бо, хочеш ти того чи ні, а представляти країну — це гордість, а також гордість для родини з боку мого батька. Вірю, що незабаром повернусь туди.

– Ти стежиш за виступами збірної Кабо-Верде на чемпіонаті світу і, напевно, коли грали останній матч групового етапу вночі, ти теж дивився пряму трансляцію.

– Я не дивився лише останній матч, бо було вже дуже пізно. Я був дуже втомлений і спав, але подивився перші два матчі, і я — ще один кабовердієць, який вболіває за збірну. Я неймовірно радий, бо це країна, з якої походить моя родина, і у мене є друзі в збірній, тож я надзвичайно пишаюся і думаю, що люди по всьому світу також вже стали вболівальниками Кабо-Верде, бо вони бачать усі ті непідробні емоції гравців. Це народ-боєць. Кабо-Верде — країна, де не найкращі умови життя, але це народ, який не здається. Тож не тільки я, як уродженець цієї країни, але й усі інші автоматично стають шанувальниками цієї збірної.

– Я знаю, що нині головна зірка Кабо-Верде Возінья підписаний на тебе, ви товаришуєте. Розкажи про цю людину, бо він зараз, знаєш, став відкриттям чемпіонату світу.

– Так, так, так. Коли я приєднався до збірної Кабо-Верде, Возіньї було майже 40 років. Він був дуже досвідченим футболістом, давно грав у збірній. А я приїхав ще хлопчиком, дуже юним. І саме він взяв опіку наді мною, прийняв, як свого сина. Усе пояснював, сидів поруч зі мною у їдальні, ми разом пили каву, він багато розповідав про своє футбольне життя. Тоді він грав чи то у Словенії, чи то у Словаччині, а я — у “Карабаху”. Ми багато розмовляли, і я завжди думав: чому такий досвідчений гравець так тепло мене прийняв? У нього просто велике серце, і такі речі, як те, що сталося з ним на чемпіонаті світу, — не випадковість. Це тому, що він справді цього заслуговує.

– Хто виграє чемпіонат світу, як тобі здається?

– Я думаю, якщо міркувати розумом, то, мабуть, це або Франція, або Португалія. Але якщо міркувати серцем, то або Португалія — або Кабо-Верде.

– Добре, цікаво. Ти кілька разів згадував про те, що маєш дітей. Розкажи про свою родину.

– Мої діти народилися у Португалії, але більшу частину свого життя провели в Азербайджані. Моєму старшому синові три роки, молодшому — один. Тож у нас вдома завжди багато енергії та метушні. Мені потрібна була квартира з дуже великим коридором, щоб вони могли витрачати усю свою енергію, коли на вулиці холодно. Вони — справжні батарейки. І це добре, що вони такі. Батьківство змінило мене на краще. Я відчуваю, що дуже подорослішав з тих пір, як вони у мене з”явилися, і, на мою думку, мати дітей — це найкраще, що може бути у світі.

– Який найдивніший факт про себе? Можеш розповісти щось таке, що ніхто ніколи не знав, а тобі хотілося про це розповісти?

– Що в мені дивного… Я дуже забудькуватий. Або те, що інколи вночі розмовляю. Я вже забув запитання.

– Я теж вже забула, що питала.

– Насамперед, велике спасибі за те, що ви чекали мене тут. Я дуже радий і, у свою чергу, з нетерпінням чекаю на можливість зіграти перед вами та, з Божою допомогою, подарувати вам радісні моменти. Тож разом вперед!