Український футбол

Новоспечений комерційний директор ЛНЗ Артем Хацкевич розповів про призначення в клуб з Черкас та амбіції на новому місці, виступи у Динамо разом з нинішніми зірками біло-синіх, а також його футбольну династію.

– Артеме, лише 14 травня вас представили новим комерційним директором ЛНЗ, а вже через десять днів клуб оформив найвище у своїй історії друге місце в УПЛ. Виходить, на фарт прийшли?

– Та я б не сказав, що на фарт. Команда, в принципі, вже йшла доволі добре. Цей сезон показав – в нашому українському футболі розвиваються молоді клуби.

– А як у вас взагалі виник варіант з ЛНЗ?

– Усе закрутилося, коли я відправив до багатьох клубів, умовно кажучи, своє CV. Якось я зв”язався з Василем Каюком (генеральний директор ЛНЗ, – прим.). Потім грало Полісся з ЛНЗ й у нас з генеральним директором зав’язалася розмова про мене. Він спитав про моє навчання. Я закінчив в Іспанії інститут Йохана Кройфа, а ще тиждень тому – навчання у Легії. Варшавський клуб пропонує як підвищення кваліфікації у напрямку бізнесової частини.

В принципі, в нас однакова концепція – робити місто футбольним та розвивати саме із середини гру в Україні.

– Мабуть, для багатьох більш очікувано було б побачити вас у Поліссі, де ваш батько Олександр Хацкевич працює віцепрезидентом. Чи намагалися туди потрапити?

– Очікувано б, але є свої там нюанси. Більш особисті.

– У сезоні, що минув, ЛНЗ та Полісся були прямими конкурентами у боротьбі за високі місця. У наступній кампанії, можливо, ця боротьба продовжиться. Як будете розділяти свої симпатії?

– А як можна розділяти симпатії, якщо я працюю в ЛНЗ? У мене усі сили та емоції йдуть у черкаський клуб, який мене прийняв.

– То тоді виходить, що вам доведеться побічно вболівати й проти Полісся та свого батька?

– Виходить, що так.

– Можливо, ви могли також опинитися в якомусь іншому клубі? Зокрема, з України.

– Ну, близько я спілкувався з виконавчим директором Вереса Миколою Чещевим. З Динамо, звісно, де дуже багато моїх знайомих. І з Поліссям.

Я з Вересом їздив на стажування півтора року тому й ще спілкувався з Юрою Габовдою.

– Чи мали ви вже якийсь досвід роботи після завершення своєї професійної ігрової кар”єри у 2023 році?

– Досвід був як Project Management. Зверталися з пропозиціями футбольні школи з-за кордону й з України. Також клуби давали проєкти і я, умовно кажучи, показував, як можна усе оптимізувати, отримати впізнаваність і т.д.

– Якщо говорити про ваш ігровий шлях, то декілька років ви провели у структурі Динамо. З ким перетиналися плюс-мінус за своїм віком, хто у підсумку заграв на високому рівні?

– З Володимиром Бражком, Назаром Волошиним, Олександром Яциком, Денисом Кузиком, Іллею Забарним, Максимом Дячуком. Останній, як на мене, є винятковим футболістом, який показує рівень. Якщо він не знадобився в Україні, то його оцінили за кордоном, у Польщі (центральний захисник Динамо Максим Дячук сезон 2025/26 провів на правах оренди у Лехії, – прим.).

– Коли, на вашу думку, Бражко поїде в Європу?

– Коли по ньому надійде гідна пропозиція.

– Що, як вважаєте, поки заважає Яцику на повну розкритися у Динамо?

– Конкуренція заважає. Я думаю, просто на сьогодні є люди, які вже більше за нього відіграли у футбол на дорослому рівні. І, як не крути, все одно динамівська школа славиться своїми випускниками. Якщо подивитися, дуже багато випускників киян грає в УПЛ.

– Чи відчувалося в юному віці, що Забарний може дійти до рівня гравця ПСЖ?

– Так, було видно його потенціал. Коли я прийшов до Динамо, у перший тиждень дивився тренування гравців 2002 року народження, і він виділявся дуже сильно як фізично, так і своїм мисленням.

З наймолодшого віку він вже грав не в академічний футбол, а у юнацький. Коли перейшов до юнацької команди, то виступав на рівні дорослої.

– В команді U-19 вашим наставником був нинішній головний тренер основи Динамо Ігор Костюк. Які в нього козирі?

– Я з ним працював пів року, і саме тоді була пандемія коронавірусу. Ще й мав травми. Не особливо вийшло попрацювати. З того часу пропустив, грубо кажучи, три місяці.

Він дуже добре працює й показав на молодіжному рівні, що вміє будувати команди з молодих людей. В принципі, зараз й у першій команді Динамо він намагається грати вихованцями.

– Чи міг Костюк накричати? Потрапляли колись під роздачу?

– Ну, міг, як і будь-який тренер на емоціях. Коли важливий матч якийсь.

– Через що покинули Динамо?

– Прийшла пропозиція від Десни продовжити грати вже під першою командою. Плюс через те, що я травмувався саме перед відпусткою, треба було вже отримувати ігрову практику. У Динамо завжди висока конкуренція.

– Чому ухвалили рішення припинити грати вже у 19 років?

– По здоров”ю. В мене була дуже велика кількість травм на гомілкостопах, тому лікарі та ми з батьком ухвалили рішення, що пора рухатися вже трохи в іншому напрямку у футболі.

– Повернімося до теми вашої нинішньої роботи в ЛНЗ. Як думаєте, що могли б дати клубу на своїй посаді, що вирізняло б його з-поміж інших представників УПЛ?

– Будь-який комерційний директор намагається зробити з клубу саме бренд.

В нас у Черкасах є старший клуб Дніпро, але ЛНЗ єдиний грає в УПЛ й буде представляти місто та регіон на міжнародному рівні.

– Які, можливо, нові форми спонсорства ви хотіли б запровадити?

– Щось нестандартне ти вже не запровадиш. Якщо подивитися по світу, то усе вже використовується, що дозволено.

Той таки Nemiroff в Англії. Це був правильний хід з боку місцевого ринку. Вони показали синергію між вболівальниками й клубом. Клуб же не рекламує міцний алкоголь? Це саме як партнери. А що робить партнер? Умовно кажучи, команда виграла, треба ж відсвяткувати.

В Англії просто вболівають династіями й в кожного клубу є паби. Горілка як Nemiroff дає фанам відсвяткувати свої емоції.

– Щодо роботи з вболівальниками, то в Україні на сьогодні багато клубів мають з цим проблеми. Чи збирається ЛНЗ на наступний сезон запроваджувати якісь формати для фанів?

– Для вболівальників, умовно кажучи, форматом є додати якусь зону активності поза футболом, аби вони звикали, що матч – це саме свято у місті.

– Чи є в ЛНЗ якийсь план щодо розширення своєї фан-бази за межами міста й, можливо, навіть країни?

– Почати треба саме з міста й повністю привчити його, що тут є молодий амбіційний футбольний клуб, який повністю сформувався.

Далі треба перейти на область, а потім – на регіон. Ну, потім робити всеукраїнський та міжнародний бренд.

– Трохи про вашу сім”ю. Що ви відчували, зростаючи з прізвищем, яке вже вписане в історію українського футболу. У який момент усвідомили масштаб персони вашого батька?

– Я завжди знав, що мій батько – поважна людина у футбольному світі України. Звичайно, не із самого народження, а коли почав сам займатися.

А з приводу, як ви кажете, життя з таким прізвищем, то, слухайте, люди зростають і з іншими величнішими прізвищами завдяки своїм предкам. Вони живуть та вписують вже своє ім”я в історію.

– Що у дитинстві для вас було важчим: завищені очікування чи постійні порівняння?

– Зіштовхувався з таким, але якось не давав цьому великого розголосу для себе. Ну, добре, мій батько зробив ім”я, значить прийшов мій час.

Я навіть бачив плюс у тому, що мене в юному віці порівнювали з батьком. Як кажуть: “Тиск – це привілей”.

– Як батько ставився до ваших занять футболом: заохочував, був критиком й наставником, або навпаки виступав проти цього шляху?

– Він не був ніколи критиком, а просто підказував як правильно й давав поради.

– Чи був вже у вашому житті момент, коли ви самостійно заявили про себе, без прив”язки до прізвища?

– Ще такого моменту не було. Усе попереду.

– Яким ваш батько є у побуті поза стадіонами та об”єктивами камер? Наскільки сильно він відрізняється від того образу, що бачать вболівальники та журналісти?

– Та я думаю, що він зовсім не відрізняється. Він – всюди відкритий й поводиться зараз так само як і в часи тренерської роботи. Завжди говорить мовою фактів, у ньому присутня людяність у спілкуванні. Тримає своє слово.

– Якби гіпотетично була можливість зіграти разом на піку форми, то як би на полі розподілилися ваші ролі з батьком?

– Якби взяти його та мою пікову форму, то я б десь сидів на трибуні й дивився на усе це.

– Якщо у вас народиться син, то чи хотіли б ви, аби він продовжив футбольну династію, або бажали б йому іншої кар”єри?

– Це він вже має право сам обирати. Захоче – продовжить. Ні – його вибір.