Український футбол

Колишній прессекретар збірної України (2010-2024) Олександр Гливинський розповів про труднощі комунікації та взаємодії з колишнім головним тренером команди Сергієм Ребровим під час спільної роботи.

– У попередньому інтерв’ю я побачив ваш відгук про роботу з Ребровим. Ви не приховуєте, що було важко. У чому проявлялася ця складність взаємодії зі Станіславовичем?

– Він закрита людина, і я вважаю, що він не поважає людей, з якими працює, – у мене склалося таке враження. І щодо роботи зі штабом. Тобто я вважаю, що це брак поваги до інших людей і така закритість. Адже у своїй роботі я насправді не побачив, що він її розуміє, поважає чи взагалі вважає потрібною.

І коли є такий момент, насправді розумієш, що тоді втрачається цінність того, що ти виконуєш свою роботу, бо в якісь моменти починаєш думати, що ти якийсь непотрібний гвинтик механізму. Для чого тоді прессекретар?

Звичайно, може, я це трохи перебільшую, бо робота все одно залишається рутинною, але це дуже важливий момент. І багато тренерів справді цього недооцінюють. Я вже казав це й в інших інтерв”ю, що вони думають, ніби знають усе на світі. Насправді вони нічого не знають.

І насправді хочеться ще раз сказати, що вони мають смішний вигляд, хоча вони самі думають, що можуть усіх надурити: мовляв, ми вийшли, щось сказали чи написали. І вони думають, що люди потім будуть про них добре думати. Але так не буде.

Насправді треба бути щирим, відкритим і відвертим. Усе, що приховується, відчувається. Зрозуміло, що вони звикли десь недоговорювати. Якщо не сказати всю правду, то вони, напевно, вважають, що це не означає збрехати – просто не сказати всю правду. Але я вважаю, що це брехня. Ніхто ж не каже їм говорити про якесь особисте життя.

Приклади Гвардіоли чи інших сучасних тренерів, які багато спілкуються. Навіть того ж Лобановського. Зрозуміло, що він говорив про футбол, але як говорив. Це також означає розвиток самого тренера – вміти говорити, формулювати, пояснювати. Бо якщо вони вважають, що гра – це лише результат, і що вони сказали для відчіпки кілька фраз про те, чому команда програла чи виграла, аби, як вони думають, не дай боже, не розкрити якихось таємниць, то насправді саме тому й залишаються питання та виникає несприйняття у вболівальників.

Зрозуміло, що мірилом є результат. Це також їх стримує, бо вони думають: що б я не наговорив, але якщо ми програємо, мене все одно будуть хейтити і журналісти, які прийшли на пресконференцію, і вболівальники, і всі інші. Це зрозуміло.

Але у будь-якому разі ми живемо, щоб комунікувати один з одним. У будь-якому середовищі ми маємо комунікувати, а тренеру не слід забувати, що він не тренер власної приватної контори. Він очолює клуб, а тим більше – національну команду. А це команда усіх цих людей – українців або, наприклад, уболівальників клубу, які витрачають свій час. Так, вони кайфують, приходять, п”ють пиво, ще щось роблять, але саме на цьому формується вся культура, яку й ти полюбив, коли став футболістом, а потім тренером.

Тому треба відчувати цю відповідальність: ти відповідаєш за те, що робиш, і ти підзвітний. І тому найкращий вибір – це вміти комунікувати. Ти все одно колись програєш, усе одно отримаєш свою порцію критики. Але принаймні ти був відкритим, і люди розуміли, що ти хочеш сказати, а не так, коли питають про контракт, а ти: “Чому вас так цікавить питання мого контракту?”

Цікавить, бо ти відповідальний. Скажи: “Я беру на себе відповідальність, я йду у відставку”. І тоді буде повага до тебе як до людини, – сказав Гливинський.