Український футбол

Іноді футбол запалює нових зірок усього за один вечір.

Ще вчора ім’я цього голкіпера було відоме переважно шанувальникам нижчих дивізіонів, а сьогодні про нього говорить уся спортивна Україна. Воротар Максим Татаренко став абсолютним героєм кубкового походу своєї команди. У півфіналі турніру Чернігів створив гучну сенсацію, вибивши представника УПЛ Металіст 1925 у драматичній серії післяматчевих пенальті, а головним творцем цього тріумфу став саме Татаренко. Його феноменальні сейви, сталева витримка та незламний характер під колосальним тиском забезпечили чернігівцям історичний вихід до фіналу.

В ексклюзивному інтервʼю сайту «Український футбол» Максим розповів про внутрішню порожнечу після емоційного матчу, раптову популярність, віру в успіх у фіналі проти Динамо, а також про сміливу обіцянку, яка може коштувати йому зачіски.

— Максиме, після матчу з Металістом 1925 ти зізнавався, що всередині було пусто і не залишилося емоцій. Зараз, коли ейфорія трохи спала і ти усвідомив, що попереду фінал проти Динамо, чим заповнилася ця порожнеча?

— Якщо чесно, я ще не до кінця розумію, що ми зробили — що ми взагалі вийшли до фіналу. Просто не усвідомлюю цього повністю. Матч проти Металіста 1925 ми вже намагаємося залишити позаду і готуємося до наступних поєдинків.

— Чи психологічно було складно підійти до ще однієї, вже четвертої серії пенальті?

— Думаю, психологічно було непросто, тому що ми провели хорошу гру, і було б дуже неприємно її програти. Я спіймав кураж, і поступитися в такому матчі в серії пенальті було б дуже боляче.

— Металіст 1925 завдав 31 удар по ваших воротах. Чи був момент, коли ти вперше подумав: сьогодні мій день?

— Я почав вірити, що ми можемо пройти далі, десь на 75-й хвилині. Тоді з’явилося відчуття, що ми не втратимо цей шанс.

— А коли команда залишилася в меншості, які були думки?

— Чесно, спочатку думали, що все пропало, що програємо і поїдемо додому. Але з кожною хвилиною хлопці боролися, трималися, і це додавало віри.

— Чи були підвищені преміальні за вихід у фінал?

— Якщо чесно, поки не знаю. Нам пообіцяли трохи більше, але наскільки саме — ще не сказали.

— «Трохи більше» — це до зарплати чи до премії за матч?

— До премії. Нам пообіцяли премію за гру, а після матчу президент зайшов і сказав, що вона буде трохи більшою. Але якою саме — ніхто поки не знає.

— Що сказав головний тренер Валерій Чорний після матчу?

— Сказав: «Хлопці, ви великі молодці, ви вистояли, ви написали історію. Це дуже класна історія для нашого міста, для клубу і для вас самих». А потім додав, що працюємо далі, готуємося, бо далі матчі у чемпіонаті Першої ліги. Після святкування нас знову чекає важка робота.

— А як святкували з командою?

— Їхали в автобусі після матчу, випили по келиху — і роз’їхалися по домівках.

— Тобто без шашликів і гучних гулянь?

— Ні-ні, нічого такого. Попереду дуже важливі матчі.

— Ти став справжнім народним героєм — фактично ноунеймом, про якого за тиждень заговорила вся футбольна Україна. Як ти особисто переживаєш цей раптовий спалах популярності? Телефон не розривається від дзвінків агентів?

— Якщо чесно, від агентів — ні. А от від друзів, батьків, знайомих — так. Стільки людей написало, що я просто в шоці. Навіть із днем народження мене стільки не вітали, як після цієї гри.

— А стежиш за тим, що пишуть у соцмережах і медіа? Бо бачу, що ти багато репостив.

— Так. Я практично всім відповів, виклав усі сторіс, де мене відмічали. Усім дуже дякую. Але вже трохи відійшов від того матчу і готуюся до наступних ігор. Зараз це головне.

— Три поспіль виграні серії пенальті в одному розіграші Кубка — це вже щось із розряду фантастики. Відкрий таємницю: ви з тренерським штабом детально розбираєте пенальті суперників перед кожним матчем? Чи це більше воротарська інтуїція, кураж, читання мови тіла?

— Думаю, більше інтуїція. Ми не готувалися спеціально до серій пенальті. Хоча, якщо згадати, перед матчем із Кривбасом ми били одинадцятиметрові — і тоді їм програли (потім Кривбас отримав технічну поразку 0:3 через порушення регламенту, – прим. УФ). А після цього вже не відпрацьовували серії, нічого такого спеціально не розбирали.

— Виходить, усе пішло настільки добре, що ви вирішили нічого не змінювати?

— Так і є. Як пішло — так і пішло. Ми нічого не змінюємо.

— Коли справа доходить до 11-метрових, здається, що ти входиш у якийсь транс. Про що думаєш у той момент, коли гравець суперника ставить м’яч на позначку?

— Якщо чесно, у голові практично немає ніяких думок. Дивишся, як він підходить до м’яча, і вже тоді думаєш, куди він буде бити — вліво чи вправо. Тільки такі думки.

— А якби тобі перед матчем сказали, що ти зробиш 13 сейвів і виведеш команду у фінал — ти б повірив?

— Ні. Я б, напевно, навіть на поле не вийшов (сміється).

— Коли президент клубу Юрій Синиця назвав тебе найкращим воротарем світу, яка була твоя перша реакція?

— Я був просто в шоці. Це були дуже сильні емоції.

— Історія з твоїм зверненням до Андрія Ярмоленка і його відповіддю вже стала вірусною. Як виникла ця ідея? Чи очікував, що гравець такого рівня відреагує?

— Це придумала наша SMM-команда. Якщо не помиляюся, Настя — наша головна SMM-ниця. Після одного матчу це зробили вперше, і тоді він відповів, потім знову, і зараз теж. Можливо, це вже така фартова історія.

— Для багатьох футболістів Чернігова фінал Кубка — це, можна сказати, матч життя. Як команді впоратися з хвилюванням і не «перегоріти» ще до стартового свистка?

— Думаю, це справді матч життя. Але якщо чесно, ми зараз навіть не думаємо про фінал, тому що до нього ще багато часу — майже місяць. Дуже рано про це думати. Ближче до гри будемо аналізувати, налаштовуватися. А зараз у нас чотири матчі в чемпіонаті, і вони теж будуть дуже складними. Нам потрібно набирати очки, щоб вибратися із зони перехідних матчів. Тому про фінал поки що не думаємо.

— Але все ж: фінал проти Динамо. Якщо справа дійде до пенальті, і до м’яча підійде Андрій Ярмоленко — ти вже знаєш, у який кут він буде бити?

— Зараз — ні. Можливо, під час гри відчую, але чи зможу відбити — це вже інше питання. Він великий майстер, і відбити його пенальті дуже складно.

— Бо якщо зараз скажеш, що він буде бити вправо, він це прочитає — і проб’є вліво? 🙂

— Можливо, тоді я впаду вправо (сміється).

— Чи віриш, що зможете перемогти Динамо? І якщо виграєте — готовий на якийсь божевільний вчинок? Наприклад, поголитися наголо?

— Ми віримо, тому що, можливо, на нас буде менше тиснути результат. А якщо виграємо — питань немає, волосся зголю. Буду лисим, якщо виграємо Кубок. Але, чесно кажучи, зачіски шкода (сміється).

— Тепер це піде в народ — і тебе можуть змусити виконати обіцянку.

— У нас уже один хлопець із команди обіцяв постригтися наголо, якщо ми вийдемо до фіналу.

— І що — виконав?

— Так, виконав. Ми його навіть самі стригли (сміється).

— Якщо говорити про твою кар’єру: Юність, Полісся (Добрянка), Факел, періоди, коли ти взагалі був без клубу — зокрема, у 2022 році. У ті моменти, коли грав на аматорському рівні, чи вірив, що колись зіграєш у фіналі Кубка України?

— Якщо чесно — ні. Коли я тоді грав на аматорському рівні, у мене була мрія виграти Кубок аматорів. А про Кубок України навіть не думав, ніхто про таке не мріяв.

— Що змушувало не опускати руки і продовжувати тренуватися в ті періоди, коли професійного клубу не було? Хто або що найбільше мотивувало?

— Треба було жити. Я люблю цю гру. Що на аматорах, що на область, що зараз у професійному футболі — я налаштовуюся на кожну гру однаково. Роблю те саме, що робив тоді. Працював на тренуваннях тоді й працюю зараз — нічого не змінилося. Я на кожну гру виходжу, як на останню: чи це область, чи Перша ліга, чи аматори, чи фінал Кубка України.

— Багато гравців із нижчих ліг змушені поєднувати футбол з іншою роботою. Чи був у тебе такий період? Якщо так — ким доводилося працювати?

— Був один момент, коли ми грали за Кудрівку на область. Мене тоді покликали на завод — сказали прийти подивитися, можливо, попрацювати, бо вдома було складно з грошима. Я прийшов, мені показали, що потрібно робити… Я просто взявся за голову. Вийшов звідти й тоді ще більше захотів стати професійним футболістом. Там треба було тягати й розвантажувати бетонні плити — дуже важка робота, справжня пекельна праця.

— Виходить дуже різкий контраст: боротьба за виживання в Першій лізі — і водночас вихід у фінал Кубка з перемогами над командами УПЛ. У чому феномен кубкового Чернігова? Чому в чемпіонаті не завжди вдається грати з таким самим вогнем в очах?

— Чесно — не знаю. Можливо, справа в настрої на гру, тому що в Кубку — один матч, і ти налаштовуєшся на нього як на останній. Усі хлопці б’ються до кінця. І ще важливо, що багато кубкових матчів ми грали вдома — це теж фактор, який нам дуже допоміг.

— До речі, про домашні матчі. Ти граєш за клуб із міста, яке пережило війну, руйнування. Чи відчуваєш, що кожен матч — це щось більше, ніж просто футбол?

— Так. На кожну гру приходять діти, дорослі, багато людей. Ми намагаємося дати їм позитивні емоції, тому що зараз дуже складний час. Вони приходять на футбол і отримують кайф, емоції. У нас на кожному матчі повні трибуни — люди приходять, щоб хоч трохи відволіктися. Це дуже важливо для міста.

— Чи віриш, що зможете у майбутньому отримати шанс вийти до Прем’єр-ліги?

— Якщо чесно, зараз навіть не думав про це. Я взагалі по життю стараюся наперед не загадувати. Як буде — так буде. Ніхто не знає, що станеться завтра, через годину чи навіть через півгодини.

— Твій найулюбленіший воротар? І назви топ-3 українських воротарів прямо зараз.

— Найулюбленіший — Аліссон Бекер. Із тих європейських воротарів, які грають у топчемпіонатах. А серед українських — Різник точно. Потім Волинець. І ще дуже подобається Нещерет.

— Чи бачиш фінал проти Динамо як шанс змінити свою кар’єру?

— Можливо. Чому б і ні?

— Через десять років — як ти хочеш, щоб згадували цей матч і твоє ім’я?

— Із радістю, з усмішкою. Якщо чесно, навіть не знаю, як правильно відповісти… Але хотілося б, щоб згадували позитивно.

— І наостанок: що б ти побажав усім українцям і, зокрема, вболівальникам ФК Чернігів?

— Я хочу побажати, щоб якнайшвидше закінчилася ця війна. Щоб ми всі почали жити спокійно, мирним життям.