Український футбол

Легендарний захисник «Динамо» 70-х Стефан Решко оцінив виступ збірної України у березневих матчах – офіційному із Швецією (1:3) та товариському із Албанією (1:0).

– Швеція – непогана команда. Однак наші футболісти, які грають за кордоном, «сидять» на хороших грошах, тож якщо брати до уваги спортивну складову, то духа і характеру у них в іграх за збірну, схоже, немає. На сьогоднішній день все лише гроші, гроші, гроші. Як і у президента США Трампа, який є багатою людиною: у думках лише гроші, гроші, гроші.

Схоже, світ зійшов з розуму. У нашої збірної, на жаль, немає відчуття колективізму та патріотизму. Особливо прикро це усвідомлювати у цей важкий для країни час, коли українські воїни сидять в окопах і захищають Батьківщину, а наші футболісти, які захищають її спортивну честь на полі, не здатні їх порадувати. Як і багатомільйонну армію вболівальників. Схоже, що у них навіть думки такої нема.

– У грі з Албанією був епізод, який привернув до себе увагу. У розпал другого тайму нападник збірної України Роман Яремчук надто емоційно відреагував на його заміну, проявляючи невдоволення до одного з асистентів Сергія Реброва – Вісенте Гомеса, а потім спересердя вдарив по пластиковому боксу із напоями.

– Я, як колишній голова Контрольно-дисциплінарного комітету ФФУ, скажу ось що. Якби це було у період моєї роботи в ньому, то цього гравця я покарав би за неспортивну поведінку та зневагу до тренерського рішення. Навіть якби він забив два чи три м’ячі, то і це не давало б йому права так себе поводити. Хіба що після гри поговорити з тренером чи тренерським штабом щодо причини цієї заміни, аби оцінити свої дії. А бити по боксу з мінеральною водою – це вже неподобство.

– Ще більше неподобство було після матчу, коли група футболістів – зокрема, той же Яремчук, Руслан Маліновський та Олексій Гуцуляк відмовились від інтерв’ю.

– Схоже, наші футбольні «зірки» не хочуть вже спілкуватись із народом. Адже саме журналісти є посередниками між командою та її прихильниками. Це зухвале нехтування вболівальниками, футбольною громадськістю. Як це так – не спілкуватись після гри з людьми? Це неприпустимо. Наші футболісти, судячи з усього, забувають для кого існує футбол.

Хіба він лише для того, щоб вони заробляли в ньому гроші? В нашій країні зараз і без того чимало проблем – йде війна з росією, гинуть люди. І щоб не знайти кілька хвилин поспілкуватися з тими, хто хоче донести їхні думки до вболівальників. Он воно як – вони, бачте, не хочуть спілкуватися. Дуже горді, великі майстри? Я в шоці від цих футболістів. Як я вже сказав, половина футболістів збірної грає за кордоном, отримує гарні гроші і їм доля збірної України, схоже, не настільки важлива.

От призвати б їх до лав ЗСУ хоча б на місяць-два і послати на передову – щоб там провели свою відпустку. Можливо, тоді й задумаються про своє становище і про те, що вони повинні робити на полі. Наші воїни вмирають за країну на фронті, а футболісти повинні вмирати на футбольному полі. У прямому розумінні цього слова. Повинна бути повна самовіддача, максимум бійцівських якостей, воля до перемоги, непоступливість на кожній ділянці поля та концентрація до останньої секунди матчу.