Український футбол

Тарас Качараба – відомий в Україні гравець. Розпочавши свій шлях у Львові, він був у структурі “Шахтаря”, грав за ужгородську “Говерлу” та кропивницьку “Зірку”.

У його послужному списку є три матчі за національну збірну України.

Але найбільшу славу Тарас Качараба здобув завдяки виступам за кордоном. Чималий період кар’єри він провів у Чехії, де виступав за імениті “Славюї” та “Слован” (Ліберец). Але в лютому 2024-го року українець відкрив для себе новий чемпіонат – словацький. Качараба приєднався до ДАК 1904 (Дунайська Стреда), з яким бореться за перемогу у чемпіонаті та Кубку Словаччини.

Журналіст UA-Футбол поспілкувався з Качарабою, розпитавши його про враження від виступів у Словаччині, про побут у цій країні, плани на майбутнє та можливе повернення на Батьківщину.

– Як вам тут, у Словаччині? Ви тут уже майже два роки…

– Так. Комфортно. Мешкаю у Братиславі, щодня доїжджаю до Дунайської Стреди – тут всього сорок кілометрів. Трасою це 20 – 25 хвилин. Країна дуже подібна до Чехії, де довго грав, тому комфортно себе тут почуваю – зокрема, і в плані мови. Спілкуюся тут чеською, англійською. Тож можу сказати, що повністю адаптований.

– Ви були у “Славії” і “Словані” з Ліберця – це топові команди Чехії. Чемпіонат Чехії – на десятому місці у Таблиці коефіцієнтів. А от чемпіонат Словаччини – в кінці третього десятку. Чи не розцінюєте прихід сюди як крок назад у кар’єрі?

– Я не вважаю, що це крок назад. У мене були варіанти залишитися в Чехії. Також були варіанти поїхати далеко в Азію по більші гроші. Але я ухвалив рішення залишитися в Європі. “Дунайська Стреда” запропонувала гарні умови, я прийшов сюди з метою допомогти команді здобути якийсь титул – або Кубок, або чемпіонат. Стараємося йти до цього. Звичайно, є свої нюанси, але клуб старається все робити для того, щоб ми змогли досягнути цілі. Побачимо, як буде.

Я не вважаю, що зробив крок назад. На зборах, зокрема, ми грали з сильними українськими командами і мали гідний вигляд проти них. Нехай це й товариські матчі, але все одно можна оцінювати рівень. Словаччина на даному етапі знаходиться не там, де, можливо, нам би хотілося у рейтингу УЄФА, але я вважаю, що з часом рівень чемпіонату підніметься.

Навіть якщо порівняти теперішній час з минулим чи позаминулим роками – уже є прогрес. У клуби прийшли інвестори. Помітно, як розвиваються клуби і команди, будуються стадіони і бази, тож я думаю, що в найближчі два-три роки словацький футбол піде вгору.

– Ваша команда ДАК 1904 (Дунайська Стреда) здобула право зіграти у єврокубках, але УЄФА не надала вам дозвіл виступити. Що про це скажете?

– Так, не дозволили, бо наш власник володіє двома клубами – нашим, а також угорським “Дьйором”. І просто не встигли вирішити все юридично. Але сподіваюся, що, якщо цього року у плані спортивних результатів, як і торік, буде все вдало (маю на увазі – якщо зачепимось за єврокубкове місце), то наші керівники вирішать це питання.

– Які у вас плани на майбутнє?

– Я продовжив з ДАКом 1904 контракт на наступні три з половиною роки. Я цьому радий. Я хочу допомогти цьому клубу здобути якийсь титул. Адже ДАК 1904 в часи незалежності Словаччини як країни ще не вигравав трофеїв. Тож хочеться допомогти і увійти в історію клубу.

І, звичайно, – рухатись далі. ДАК 1904 – клуб з великою перспективою. Все буде залежати від нас, від того, який ми матимемо вигляд на футбольному полі як в чемпіонаті, так і в Кубку. Цього року у нас є шанс здобути перемогу як в одному, так і в іншому турнірі. Звичайно, буде важко, ми всі це розуміємо, але ми до цього готові. У нас є гравці з досвідом, які вже неодноразово у своєї кар’єрі здобували трофеї. Ми спілкуємося в колективі, підтримуємо одне одного. Звичайно, бувають вдалі і невдалі ігри, але це частина футболу.

У колективі є багато травмованих зараз гравців. Ми боремося і за них також. Після одужання вони повернуться в команду і також боротимуться пліч-о-пліч з іншими за перемогу.

– Чи думали ви про повернення в Україну? Чи для вас це не варіант? Були чутки про “Динамо” і навіть про “Шахтар”…

– На даному етапі я тут щасливий. Мені ДАК 1904 (Дунайська Стреда) запропонував контракт, клуб мені довірив капітанську пов’язку, тож я відчуваю відповідальність. І своєю працею я хочу віддячити цьому клубу. На цей час мене все влаштовує, я щасливий у цьому клубі. А що буде далі – буде видно.

– ДАК 1904 – споріднений з Угорщиною клуб. Та й місто Дунайська Стреда відчуває на собі угорський вплив. Ви як українець яке ставлення до себе відчуваєте від фанатів, від людей на вулиці? Чи є розмову про війну в Україні, чи не виникають на цьому ґрунті конфлікти?

– Тут абсолютно адекватні вболівальники. Підтримують і тоді, коли гарний результат, і тоді, коли невдалий. Кожен уболівальник хоче, щоб його улюблена команда перемагала щоразу. Це що стосується футболу.

А те, що стосується країни… Так, можливо, Угорщина не допомагає Україні зброєю чи фінансово, але я знаю, що допомагає гуманітарною продукцією, провізією та іншими речами. Зокрема, і наш клуб проводить акції на підтримку українців, які живуть у цьому краї.

Бажаю, аби війна в Україні закінчилася якнайшвидше і настав справедливий мир.