Український футбол

Колумбійський гравець “Динамо” Анхель Торрес, який зараз перебуває в оренді у “Еюпспорі”, розповів про своє перебування в українській команді.

– Чи знав ти “Динамо” раніше? Якою була твоя реакція, коли вперше почув про труднощі з адаптацією? Хто найбільше допоміг на початку?

– Звичайно, я знав “Динамо” Київ і пам’ятав його виступи в Європі. Адаптація ніколи не буває легкою, особливо після року без ігрової практики. Мені потрібно було відновитися фізично й психологічно.

Перші місяці були дуже інтенсивними та водночас чудовими. Клуб надав мені все необхідне для повернення. Партнери по команді дуже допомогли — від капітана до всіх хлопців, зокрема Герреро.

Президент і керівництво завжди підтримували мене. Особливу допомогу надав Голо, який говорив моєю мовою і пояснював усе важливе для адаптації.

– У “Динамо” більшість гравців — українці, і мовний бар’єр може бути складним. Як ти це пережив? Чи було важко спілкуватися?

– Спочатку було складно, навіть попри допомогу. Після року в Австралії я добре говорив англійською, але все одно виникали труднощі, особливо у спілкуванні з тренером і штабом. Це ускладнило мою початкову інтеграцію.

У тренерському штабі був тренер воротарів, який говорив іспанською, але він працював окремо, і часто мені доводилося самостійно “зводити” те, що він пояснював, із тим, що мені казав перекладач. Це було нелегко, і все це ускладнило мою початкову інтеграцію в команді.

– З боку здавалося, що все йде добре, але раптом ти перестав отримувати ігровий час. Чому так сталося?

— Коли я отримував шанс, думаю, що грав добре, враховуючи рік без футболу та відновлення після двох м’язових травм, через які пропустив матчі кваліфікацій єврокубків.

До цього додалася ще й втрата батька в той самий період — подія, яка дуже глибоко мене зачепила. Уся ця сукупність складних обставин неминуче вплинула на мій психологічний стан і змусила мене по-іншому подивитися на багато речей.