Український футбол

Легендарний гравець київського “Динамо”, тренер, а нині – радник президента «біло-синіх» Олег Гусєв розповів 1927.kiev.ua про роботу в тренерському штабі столичного клубу, чим займається наразі та поділився планами на майбутнє.

— Чим зараз займається Олег Гусєв?

— Можна сказати, що зараз більше часу можу приділяти своїй сім’ї. Це особливо важливо в такий непростий час.

Я залишаюся в структурі “Динамо”, працюю радником президента. Дивлюся ігри на зборах U19 і першої команди. Переглядаю гравців, яких хочуть придбати. В нашій ситуації важче з трансферами – хтось не хоче їхати, хтось тренеру не підходить, в когось ціна завищена. Поки в Україні триває війна – футбол не розвивається, він виживає. Головним завданням зараз є зберегти український футбол. Розвивати його будемо вже після перемоги.

— Як оціните свою роботу в тренерському штабі “Динамо”?

— Не все вийшло, але були й хороші моменти. За п’ять з половиною років ми двічі стали чемпіонами УПЛ, виграли Кубок України, двічі грали в Лізі чемпіонів. Були й невдалі моменти, але позитивні теж було достатньо.

— Який матч можете виділити для себе?

— Всі матчі, які ми виграли, як зараз у мене перед очима. Звісно, окремо стоять матчі за вихід у Лігу чемпіонів, за кубок і суперкубок. Із неприємних – поразка по пенальті “Шахтарю” у фіналі Кубка України 2024/25 в минулому році.

— Хто із граців “Динамо”, за час вашої роботи, вас найбільше здивував?

— Це прізвище зараз на виду і на слуху. Ми тільки розпочали працювати із Мірчею Луческу. Тоді я працював в U21, у нас грав Ілля Забарний, потім його “підтягнули” в першу команду. Через рік, буквально, він вже грав за збірну України, прогресував “не по днях, а по часах”.

— Чи є зараз в “Динамо” гравці, які можуть повторити шлях Забарного?

— Все в їхніх руках. Ілля був унікумом. Майже не помилявся, старанно працював і виріс в хорошого футболіста.

Владислав Ванат теж непогано спрогресував. Взяли його з “Чорноморця” тоді, я знав його по роботі в U21. Владислав став першим форвардом в “Динамо”, найкращим бомбардиром і заслужено привернув увагу зарубіжних клубів. Він грає в складі, в Ла Лізі, забиває голи, іноді – переможні. Не у всіх одразу виходить, як у Шевченка в Італії. Ванат працює і це вже великий прогрес. Все в його ногах і голові.

— Як ви реагуєте, коли гравець із меншим талантом викладається більше, ніж більше технічно сильний гравець?

— В основному, так і буває. Людина, які дано більше, менше старається. Мабуть, в 90% випадків так і є. А той, кому не дано в технічному плані, бере за рахунок самовіддачі. Потрібно розмовляти і доносити, що навіть якщо ти талановитий і має дані, то нічого не досягнеш, коли не прикладатимеш зусиль. До когось вдається достукатися, до когось – ні. Кому важко – то й сам на тренуваннях найбільше працює, сам розуміє, що десь не дотягує. Особливо, в такій команді, як “Динамо”, розумієш, що можеш взяти тільки за рахунок самовіддачі, дисципліни і роботи на тренуваннях.

— Бувало, що не сходилися в думках із Олександром Шовковським? Як вирішували суперечливі моменти в роботі?

— Олександр – головний, він приймав рішення і відповідав за результати. Шовковський запитував думки у кожного, до всіх прислухався, але рішення приймав сам. Можна сказати, що в нас не було прям таких спорів, що або так, або так.

— Приходилося деяким гравцям нагадувати, що вони грають за “Динамо”?

— Дуже часто про це говорили. Ми грали в часи, коли було багато якісних легіонерів і дуже важко було пробитися українським футболістам. Зараз потрібно дорожити, що ви граєте в такому клубі. На жаль, не всі це розуміють. Для когось – очевидно, для когось – ні.

— Чи можна сказати, що деяким гравцям не вистачає характеру, щоб грати за “Динамо”?

— Матчі все показують – кому вистачає, кому ні. Не потрібно навіть говорити – це бачать вболівальники, спеціалісти, бачать в клубі.

— Як змінилася атмосфера в роздягальні “Динамо” в порівнянні із часом, коли ви грали?

— Коли ти гравець – зовсім по-іншому себе відчуваєш. Гравець і тренер – різні роздягальні. Тренер зробив свою роботу і пішов, а гравці самі далі розбираються – до гри, після гри. Хтось із лідерів говорить свої слова. В нас, мабуть, було по-одному, зараз по-іншому.

— Доводилося говорити гравцям, що їхня помилка була вирішальною? Якою була реакція?

— Ми розбирали майже всі матчі, коли був час. Головний тренер завжди вказував кожному на помилки. Всі ігри, всі вдалі і невдалі невдалі моменти ми переглядали. Не зважаючи на імена та регалії. Хтось погоджувався, хтось – ні. Все було в конструктивному діалозі, щоб надалі таку помилку не допускали. Бувало, що і в особистих розмовах запитували: “Чому ти так зробив?” і отримували різні відповіді. Від “я не знаю, щось найшло” і до “та я ж робив все правильно”. Всяке бувало.

— В чому причина невдач “Динамо” в останніх матчах?

— Ми – єдина команда в Україні, яка грає в такому режимі з липня по грудень чотири роки поспіль. Футболісти ті ж самі, вони не залізні. Плюс, всі ці перельоти і переїзди та збори по два місяці без домівок. Нас ніде і ніхто не вчив, як тренувати команду у воєнний час, де із недільного циклу, максимум, одне нормальне тренування, дві гри і чотири дні на логістику. Все це напрацьовувалося методом спроб і помилок. “Шахтар”, наприклад, вперше з таким має справу, а ми – вже чотири роки в такому ритмі живемо.

— Чи плануєте повернення до тренерської роботи? Є амбіції стати головним тренером?

— Звісно, планую далі працювати тренером і головним, в тому числі. Відпочину, проаналізую накопичену інформацію і досвід. Зараз в мене невелика творча пауза.