Український футбол

Олександр Кучер – про своє призначення в СК Дніпро-1

– Про ваше призначення говорили вже тривалий час. Після того, як воно відбулося, маєте змогу повністю сконцентруватися на роботі?

– Так, звичайно. Мене офіційно представили як головного тренера, і будемо з хлопцями працювати. Ми вже встигли познайомитися, і, впевнений, знайдемо спільну мову.

– Хто увійшов до тренерського штабу, і як будуть розподілятися обов’язки?

– Тренером воротарів залишається Валерій Васильович Городов, тренером з фізпідготовки – Євген Віталійович Баришніков. Вони працюватимуть, як і раніше. Увійдуть до штабу Андрій Єгорович Кудимов (він буде моїм помічником), Юрій Геннадійович Ушмаєв (ще один помічник) та Олександр Анатолійович Грицай, який працюватиме аналітиком.

– В одному з інтерв’ю ви сказали, що навчилися нічому не дивуватися у футболі. Прихід до «Дніпра-1», можна сказати, що з цієї ж категорії подій?

– Мабуть, дійсно так. У минулому протистояння «Дніпра» та «Металіста» було по-справжньому великим, і його відголоски доносяться й понині. Тож, мене багато запитували про цей перехід. Але зараз дивуватися чомусь у нашому житті важко. Я повністю сконцентрований на роботі, і для мене це є великим викликом. Адже в нас попереду матчі єврокубків – це для всієї команди і для мене крок вперед. Будемо докладати максимум зусиль та концентрації. Усі хочемо досягати перемог.

– Зрозуміло, що комплектація команди ще триває, ви з гравцями звикаєте один до одного, але якою ви хочете бачити гру «Дніпра-1»?

– Хочеться, щоб хлопці грали в атакуючий агресивний футбол, щоб володіли м’ячем, контролювали гру. Забивали більше голів та радували вболівальників (посміхається).

– Сучасний тренер ким має бути більше: менеджером, тактиком, психологом?

– Має бути все разом. Треба завжди розмовляти з гравцями, розуміти їхній стан, що трапилося у родині. Тим більше зараз, коли в нас тяжкий час. Усі мають допомагати та розуміти один одного.

– Війна застала вас у Туреччині на зборах. Пригадайте власні почуття, адже у Харкові залишилась ваша родина…

– Спочатку не міг збагнути, що трапилося, був у шоці. Дружина телефонувала, вона з дітьми була у Харкові; в Україні перебували друзі та близькі. Дуже переживав за всіх, і через це було тяжко. Напевно, як усім.

– Наскільки в таких умовах було можливо сконцентруватися на роботі?

– Звичайно, було важко. І хлопцям було важко тренуватися. Але це було потрібно, щоб якось емоційно їх підтримувати. Робив періодично дворазові тренування.

– Зараз вже нові ваші підлеглі, напевно, також у думках не лише на зборі перебувають…

– Гадаю, у всіх багато думок. Всі кожного дня стежать за новинами, розмовляють з близькими. Але треба концентруватися, адже на нас очікує важкий сезон: єврокубки, чемпіонат України. Тож маємо знаходити в собі сили та готуватися.

– Виступ «Дніпра-1» у єврокубках – це не лише спорт, а ще й нагода заявити про всю Україну…

– Звичайно, дуже важливо представляти Україну на міжнародній арені. І для мене, і для всіх гравців. Будемо віддавати максимум.

– Перехід до «Металіста», «Шахтаря», дебют у збірній… Майбутній тренерський дебют у єврокубках можна додати до цього ряду?

– Безперечно. Для мене це велика подія, виклик, як для тренера. Будемо працювати.

– «Дніпро-1» для вас є другою тренерською командою. Згадайте, з чого починали у «Металісті», з чого зараз починаєте? Як можете порівняти себе з тим, яким були два роки тому?

– Тоді лише починав, був зовсім молодим тренером. Теж була комплектація команди. Так, зараз у нас гравці іншого класу, але теж маємо ще доукомплектуватись. Тоді ж починали з нуля, що було важко і цікаво одночасно.

– Чи довго вбивали в собі гравця?

– Не скажу, що довго…

– Але його вже немає?

– (сміється) Ні, вже немає. Спочатку іноді виникало бажання пробігтись по бровці, зіграти на атаку. Але довелося вбити гравця в собі.

– Саме на атаку бажали грати? У захист не тягнуло?

– Так, гнав команду вперед.

– Хто з тренерів, під керівництвом яких грали, становив найбільший вплив на вас?

– Як і всі гравці, я в футболі перебуваю з дитинства. Це моє життя. Був гравцем, зараз є тренером. Багато від кого щось взяв: і від Шевченка, і від Фонсеки, і від Луческу. Коли приїжджав до збірної, завжди розмовляли з Шевченком, він давав поради. Багато працював з Луческу, і, коли є потреба, можу з ним зв’язатися. Від усіх якісь ідеї занотовував собі. І сам щось вигадую, звичайно.

– Як ви самі казали, протистояння міст Дніпра та Харкова у футболі є серйозним, незважаючи на появу нових клубів. І у цьому сенсі ваш перехід сюди виглядає тим більш цікавим. Що б ви хотіли сказати вболівальникам?

– Хочу лише сказати, що у такий скрутний час ми маємо бути разом. Слава Україні! Героям слава!