Український футбол

Український захисник румунського клубу «Університатя Крайова» Олександр Романчук дав цікаве відеоінтерв’ю клубним медіа:

– Ти мене трохи здивував. Я спочатку говорив з тобою англійською, але бачу, що ти також розумієш, коли я говорю румунською. У будь-якому разі ми продовжимо це інтерв’ю англійською. Отже, як у тебе справи? І перш за все – як пройшли твої канікули?

– Канікули були хороші. Я був із дружиною тут, у Крайові, тому що не можу поїхати додому в Україну. Тому ми залишилися тут. Це був лише один тиждень, тож у нас не було багато часу, щоб кудись поїхати, і ми вирішили залишитися тут. До нас приїхали друзі. Ми давно не бачилися, і ми добре провели час разом із друзями.

– Тобі сподобався різдвяний ярмарок у Крайові?

– Звичайно.

– І твоїм друзям теж? Ти казав, що до тебе приїжджали друзі.

– Так, нам сподобалося. Ми ходили туди кілька разів. Нам сподобалася їжа, атмосфера, і це було справді дуже приємно. Мені подобається такий тип подій. Єдине – дуже багато людей, іноді навіть важко пройти. Але це було з самого початку так. Потім ми зрозуміли, в який час краще приходити, щоб отримати задоволення, коли людей менше.

– 2025 рік уже минув, ми зараз у новому році. Будь ласка, розкажи нам, які твої цілі на цей рік – особисто і, звичайно, разом із командою?

– Я не люблю багато говорити про майбутнє, мріяти про щось. Звичайно, я оптиміст, і в мене ментальність переможця. Я хочу максимум, але перш за все ми маємо думати, наприклад, зараз про наш збір – зробити все якнайкраще на зборі, я індивідуально і разом із командою. Ми думаємо про наступну гру. Для мене краще думати так: гра за грою, крок за кроком, вигравати кожен матч. Кожна наступна гра важлива. Якщо ми виграємо всі матчі в нашому чемпіонаті, ми досягнемо нашої цілі.

– Щодо тренувального збору, ти вже говорив про це раніше. Як зараз проходять тренування?

– Це лише два дні, тому важко щось сказати про збір. Перший день був, скажімо так, розігрівом для збору, не дуже висока інтенсивність, середня інтенсивність. Трохи тактики. Ми адаптуємося до погоди і до полів. Побачимо далі в майбутньому.

– Сашо, ти один із улюбленців уболівальників. Як усі бачили, ти вже забив кілька голів. Мені цікаво, як ти адаптувався до міста і до фанатів. Можеш навести приклад, коли ти йдеш містом і фанати зупиняють тебе? Що вони тобі кажуть?

– Щодо адаптації – так. Можливо, через хороші результати команди і мої індивідуальні результати разом із командою. Я не можу сказати, що це було легко, але й не дуже важко. Гра за грою фанати почали мене впізнавати. Я забив один гол, потім другий, і день за днем, практично щодня, коли ми кудись ідемо – навіть у магазин щось купити або просто погуляти з дружиною – так, завжди хтось зупиняє мене, щоб поговорити, сказати якісь теплі слова. Я це дуже ціную. Для мене не проблема зупинитися, зробити фото, сказати щось, трохи поспілкуватися. Зараз, через шість місяців, люди знають мене більше, і це дуже приємне відчуття.

– Чи є якась людина, яка найбільше допомогла тобі адаптуватися тут, у Крайові?

– Я не можу сказати, що це одна людина, тому що навколо мене багато хороших людей. Я відчув це з самого початку. Це люди в клубі, на базі, мої партнери по команді – чудові люди, тренерський штаб, медичний штаб і всі люди навколо мене. Усі вони дуже хороші. Думаю, можу сказати, що це схожа ментальність, яка мені подобається, і я почуваюся дуже комфортно в цьому середовищі. Я тут не один, я з дружиною, потім приїхав Павло Ісенко, і, можливо, через це адаптуватися легше, тому що ми разом. Ми допомагаємо одне одному на полі і поза полем. Багато дрібних деталей допомогли мені адаптуватися тут. І ще хочу сказати про румунських людей – це дуже теплі люди, які хочуть допомогти мені тут.

– Після всього, що ти сказав, чи починає Крайова відчуватися для тебе як дім?

– Я не можу сказати, що це дім, тому що мій дім – в Україні. Але я можу назвати це своїм другим домом. Я така людина: якщо я приходжу сюди, то це не лише грати у футбол, бити по м’ячу, отримувати зарплату і забути про команду і місто. Я сприймаю багато речей близько до серця. Якщо я тут і захищаю наші кольори, то це моя друга сім’я. У мене тут брати – мої партнери по команді. Я буду битися за них на полі і поза полем, якщо щось станеться. Я не назву це домом, але другим домом і другою сім’єю – так.

– Як би ти описав атмосферу на стадіоні «Іон Облеменко» футболісту, який ще жодного разу там не грав?

– Це залежить від того, коли і проти кого ми граємо. Коли приходять люди і стадіон повний, це, звичайно, неймовірно. Це щось особливе. Це штовхає тебе грати ще краще. Можливо, хтось навіть починає «літати» через таку атмосферу. Це справді дуже добре. Якщо ж люди не приходять, наприклад через погоду або якщо ми граємо в понеділок, то, звичайно, це не те саме. Але в нас є ультрас, і вони, я думаю, приходять завжди, кричать, підтримують дуже шалено. Це дуже добре.

– Чи є в місті особливе місце, де ти любиш відпочивати з дружиною? Наприклад, спортзал, ресторан або парк?

– Не спортзал. Є одне місце, я не знаю точно, як воно називається, але це великий парк.

– Парк Ніколає Романеску?

– Так, там, де є зоопарк. Це дуже гарне місце. Ми ходимо туди один-два рази на тиждень, щоб прогулятися і відпочити. Я тут уже шість місяців, але ми все одно постійно туди ходимо, бо це хороше місце.

– Чи відкрив ти для себе якусь румунську страву, яка подобається тобі найбільше?

– Так, мені дуже подобається румунська їжа. Я кажу дружині, що треба взяти якісь рецепти, або прошу нашого кухаря на базі навчити її чогось. Моя дружина дуже добре готує, але тут усе трохи інакше. Мені дуже подобається чорба.

– О, тобі подобається?

– Так. І це не одна чорба, їх кілька видів, які мені дуже подобаються – і на базі, і в ресторанах. Коли я кудись іду, перш за все беру чорбу, а потім уже щось інше, м’ясо.

– Влітку ти обов’язково маєш спробувати мічі з парку Ніколае Романеску.

– Добре, дякую за пораду.

– А ти чув, наприклад, про сармале?

– Можливо, я знаю, як це виглядає, але назву – ні.

– Тобто для тебе чорба – найкраща?

– Так. Я люблю супи. Наш український борщ для мене – найкраща страва. Тут я не знайшов щось подібне, але чув, що в горах у Румунії готують щось схоже, я ще не пробував. Тому на першому місці для мене – чорба.

– А як щодо румунських слів або виразів? Чесно кажучи, ти мене трохи здивував на початку інтерв’ю, бо ти багато розумієш уже за шість місяців.

– Я не можу сказати, що розумію все, але коли хтось говорить, я намагаюся зосередитися, вловити якісь слова. Я почав трохи розуміти. Говорити, звичайно, не можу, але деякі слова знаю, наприклад, привітання.

– Особливо слова з тренувань – «пас», «удар».

– Так, так. Я намагаюся. А ще погані слова.

– Не треба погані. Чи подорожував ти Румунією, в інші міста?

– Я був у Бухаресті, звичайно. Був у Брашові. Брашов – дуже красиве місто. Я з гір, мені подобаються гори, тому такі міста мені подобаються. Бухарест, якщо чесно, мені не дуже сподобався, можливо, там багато людей. Але я ще не так багато подорожував. У мене ще буде час, можливо влітку або під час паузи на матчі збірних ми поїдемо з дружиною.

– Сашо, ще раз дякую тобі за це інтерв’ю. Я знаю, що в тебе дуже щільний графік – по два тренування на день. Ми дуже цінуємо це, бо можемо показати інтерв’ю вболівальникам, щоб вони краще тебе пізнали. Сподіваємося, що ти будеш адаптуватися ще більше і, можливо, наступне інтерв’ю ми зробимо румунською. Домовилися?

– Якщо наступне інтерв’ю буде через шість місяців – домовилися. Дякую вам.