Український футбол

4 січня 2026 року. 21:00. Рабат. Стадіон «Аль Барід».

Кубок африканських націй – 2025. 1/8 фіналу.

Де подивитися: MEGOGO

Взагалі-то, все могло бути інакше – забий Камерун на м’яч більше Мозамбіку в останньому турі групового етапу, або якби діючі чемпіони турніру – івуарійці – не влаштували суперкамбек з Габоном (було 0:2 – стало 3:2, що взагалі спричинило розформування габонської збірної!), тоді б камерунці вийшли на Буркіна-Фасо. Але так навіть цікавіше: тепер легендарний бельгієць Хуго Броос, який очолює «Бафана-Бафана», зіграє проти не чужого йому Камеруну – саме з «неприборканими левами» Броос вигравав КАН-2017. А тепер 73-річний бельгійський фахівець, незважаючи на не найкращий груповий етап, все ж сподівається перевершити результат ПАР на КАН-2023 – тоді «Бафана-Бафана» посіли третє місце, у півфіналі програвши Нігерії в серії пенальті (2:4), а в поєдинку за бронзові нагороди пробивши з «позначки» трохи точніше конголезців (6:5).

ПАР – Камерун: букмекерські коефіцієнти

У поєдинку команд, що посіли другі місця, відповідно, в групах B і F, букмекери не бачать явного фаворита: майже 2.50 дають на перемогу Камеруну, приблизно 2.80 – на нічию в основний час, а перемога південноафриканців котирується в 3.60 (набагато нижче – 2.20 – оцінюють прохід ПАР до чвертьфіналу в лінії БК GGBET, тоді як на вихід «Неприборканих Левів» до цієї ж стадії дають менше 1.70).

ПАР

Шість очок у трьох матчах, особливо якщо з групи виходять не тільки дві перші команди, але і чотири з шести, що посіли треті місця (особливості формату КАН-2025) – гарантія потрапляння в плейоф. Власне, «Бафана-Бафана» відносно нескладно виконали першу частину роботи: підопічні Хуго Брооса здобули дві перемоги. Хедлайнером переможних матчів з Анголою (2:1) і Зімбабве (3:2) став центрфорвард Лайл Фостер, обидва рази оформивши по «гол+пас». Хоча вирішального удару у поєдинку із зимбабвійцями завдав вінгер Освін Апполіс, реалізувавши пенальті в заключній десятихвилинці вельми напруженого, бойового та енерговитратного матчу. Пристрастей там вистачало: не тільки понад двадцять п’ять ударів, але і двадцять п’ять фолів на обидві команди, плюс епічним «самострілом» відзначився фланговий захисник південноафриканців Обрі Модіба (так зимбабвійці відігралися вдруге в матчі), але все для «Бафана-Бафана» завершилося більш ніж благополучно.

З іншого боку, чотири пропущені м’ячі в трьох поєдинках – забагато. Як показує КАН-2025, іноді для того, щоб програти, достатньо пропустити і один гол – наприклад, Єгипет забив команді Брооса з пенальті в кінцівці першого тайму (логічно, що до «позначки» підійшов Мохаммед Салах – і не промахнувся). Але ще до перерви «фараони» примудрилися залишитися в меншості, і в другому таймі просто охороняли результат. Завдяки кіперу Мохаммеду Ель-Шенаві (єдиний амбасадор Єгипту в символічній збірній групового турніру КАН-2025 – завдяки двом кліншитам у трьох матчах), все вийшло – незважаючи на те, що «Бафана-Бафана» у другому таймі втричі більше (!) володіли м’ячем, завдали понад півтора десятка ударів, а Ель-Шенаві оформив шість сейвів, зберігши свої ворота в недоторканності. Це футбол, тут і не таке трапляється. Особливо в Африці, де майже кожна команда має шанс раптово вистрілити – в портфоліо ПАР є гучні перемоги і над тим же Єгиптом, і над Марокко, і «домашній» титул КАН-1996. Та й нинішня команда у Хуго Брооса – своєрідний сплав молодості та досвіду. І окремих яскравих особистостей: кіпер Ронвен Вільямс, наприклад, не так давно увійшов до шорт-листа номінантів на «Трофей Яшина».

Камерун

«Неприборкані леви» проти Хуго Брооса – вже повністю сивого, якого тепер простіше уявити в черзі в аптеці, ніж на тренерській лаві топової (за африканськими мірками) футбольної збірної – це дуже сентиментальний момент. Камерун Брооса виграв КАН-2017, ставши африканським пентакампеоном (п’ять титулів за тридцять три роки), але потім камерунці стабільно вилітали в плейоф. У 2019-му, посівши друге місце в групі (поступившись Гані навіть не за різницею м’ячів, а за кількістю забитих, при цьому не пропустивши жодного голу в трьох матчах!) – вже в 1/8 фіналу отримали 2:3 від Нігерії, з міні-камбеком (Одеон Ігало оформив дубль, а переможний гол на рахунку Алекса Івобі). У 2021-му, вигравши групу, Камерун дійшов до півфіналу, де програв Єгипту в серії пенальті (в основний час і овертаймі голів не було, а після результативного удару з «позначки» Венсана Абубакара, камерунці схибили тричі поспіль!), але вже в «малому фіналі» проти Буркіна-Фасо спочатку Абубакар оформив дубль (за рахунок чого Венсан і найкращим бомбардиром став, наколотивши 8 голів), та й пенальті «неприборкані леви» виконали без промаху. А в минулому розіграші криптонітом для Камеруну знову стала Нігерія, знову в 1/8 фіналу – 0:2. Хоча тоді камерунці не вразили і в груповому етапі, пропустивши шість (!) м’ячів у трьох матчах – перемога, нічия і поразка.

Але в Марокко у підопічних Давіда Пагу поки що справи йдуть дуже непогано – в основному, завдяки організації гри та оборонної стійкості. Опорник Карлос Балеба забезпечує баланс, атакуючий хавбек Данні Намасо працює на полі за себе і за того хлопця, а якість Браяна Мбеумо пройшла перевірку часом в АПЛ. Спочатку Камерун мінімально обіграв Габон (забили – контролювали простір – захистили потрібний результат). Нічию з івуарійцями в другому турі – 1:1 – теж можна вважати закономірною (обидві команди не заслуговували програти, але й на повноцінну перемогу, мабуть, не награли теж). А в останньому турі проти мотивованого Мозамбіку, який відкрив рахунок у першій половині першого тайму, Камеруну спочатку допоміг автогол Нене незадовго до перерви, а в другому таймі своє вагоме слово сказав центрфорвард Крістіан Кофане. Хоча трохи дивно, що маючи яскравих атакуючих гравців (не тільки Мбеумо з Кофане, а й Ебімбе, Соко та Бассогог – хоча Крістіан вибрав не кар’єру в топ-5 Європи, а віддав перевагу високій зарплаті в Китаї та у саудитів), у Камеруну – набагато більш прагматичний підхід. Різниця м’ячів 4:2 – наочний тому приклад. Але краще забити один гол і не пропустити, ніж відвантажити супернику два-три м’ячі, але пропустити чотири. Можливо, це вже не тільки наслідок величезного турнірного досвіду Камеруну на КАН – не просто досвіду, а цілої історичної спадщини кількох поколінь «неприборканих левів»?