Український футбол

Колишній гравець “Динамо” та “Шахтаря” Олександр Сопко поділився думкою про ситуацію в київському клубі та про перехід румунського нападника Владислава Бленуце.

“Бленуце – це просто ілюстрація корозії селекційної політики в “Динамо”. Це не принциповий висновок. Копати треба трохи глибше. Президент клубу років 10, як став скупим. Нехай він не ображається на це слово, але після тих витрат, які у клубу були в “нульові”, на початку 2010 року, коли купувалися гравці за мільйони і була спроба конкурувати в цьому плані з “Шахтарем”, вихлопу не вийшло. “Динамо” програвало чемпіонати, змінюючи тренерів і витрачаючи величезні ресурси. Після цього президент став більш дбайливим. Крім цього, з віком він став менш ризиковим – боявся великих ризикованих кроків, революційних ідей і змін. На це наклалася ситуація в країні. Тому девізом стало життя команди і клубу за принципом, мовляв, живемо за своїми фінансовими можливостями, вкладатися в майбутнє не будемо. Спираємося на свою школу, тим більше вона виграє всі турніри поспіль, чергуючись з “Шахтарем”, що створювало певну ілюзію. Сподіваємося на наших вихованців, на наші “динамівські серця”. Вони віддані клубу, знають цілі і можливості. Вони пройшли школу Лобановського в різний час. Вони не підведуть, виведуть команду в трійку.

У цих трьох парадигмах працював президент, видимість структури та системи клубу була. Був свій стадіон, база, академія. Туди вкладалися чималі гроші. Але в кадровій політиці був великий провал. До структури клубу підбиралися “динамівські серця”, які влаштовували президента клубу. Вони не створювали йому проблем, не сперечалися, не відстоювали погляди на всі сто відсотків. Вони не могли сформувати ідеальний штаб, як їм хотілося. Але це стосувалося не тільки команди, це стосувалося і менеджменту. Всі, хто поруч з президентом, в основному вели політику поступливості. Ніхто з них особливої ролі в селекції, у формуванні філософії, стратегії розвитку клубу не відігравав. Вони брали участь, але останнє слово було за Суркісом. І сперечатися з ним мало хто наважився б.

Ігор Суркіс все робить сам. Починаючи від академії, де він знає чи не кожного хлопчика, і закінчуючи медіадепартаментом, фінансами, селекцією. Він як президент разом з президентом “Шахтаря” – найстаріші в нашому футболі. Тому у нього ілюзія, що він у футболі розбирається краще за будь-якого футболіста, тренера, менеджера.

Це його і губить. Всі, хто поруч з ним, і його помічники, якщо вони з ним погоджуються, то значить хтось із них двох отримує зайву зарплату. Не може бути так, щоб у президента були всі, хто з ним згоден, підтримує її і каже: “Так, Ігоре Михайловичу”.

Якщо такі помічники, такі керівники, то від них треба позбавлятися в першу чергу. Потрібні ті, хто відстоює свою, хто навпаки проти твоєї версії, твоїх поглядів і своїми аргументами доводить зворотне. Тоді народжується якась істина і правильний шлях. А інакше клуб – це моноліт, в якому все побудовано на родинних зв’язках, на кумівстві, на своїх дружніх стосунках. І на загальному клеї та цементі цей динамівський дух”, – зазначив Сопко.