Український футбол

Першим зимовим новачком Буковини став Максим Войтіховський.

Форвард виступав за «Агробізнес» і в першій частині чемпіонату у 18 матчах забив 11 м’ячів. Гравець розповів про подробиці трансферу та поділився очікуваннями від другої частини сезону.

– Максиме, вітаємо тебе у Чернівцях, вітаємо у «Буковині»! Розкажи, що ти зараз відчуваєш?

– Передаю вітання всім вболівальникам «жовто-чорних»! Відчуваю задоволення від того, що прийшов у цю команду. Хто ж зараз не хоче перейти в таку команду, як «Буковина»? Ще й коли команда забиває в середньому 2,5 голи за матч, а ти – центральний нападник. Мене це дуже мотивує. Я дуже задоволений, що опинився в «Буковині» і дуже радий, що гратиму за «жовто-чорних»!

– У ЗМІ було багато інформації щодо зацікавленості тобою з боку клубів УПЛ. Чи справді ти відмовив командам елітного дивізіону, віддавши перевагу «Буковині»?

– Можна сказати й так. «Буковина» ще з літа проявляла серйозну зацікавленість в мені, але тоді були певні нюанси, через які перехід так і не відбувся. Я вже тоді для себе вирішив, що, найімовірніше, опинюся саме в «Буковині» як тільки з’явиться така можливість.

– Ударна осінь у виконанні нашої команди тебе ще більше переконала?

– Звичайно. Я знову повторюся: хто не хоче грати в такому клубі, як «Буковина»? Думаю, багато футболістів хотіли б перейти сюди, і я не виняток. Дуже радий стати гравцем «Буковини».

– Чи була в тебе розмова з головним тренером до переходу? Чого очікує від тебе Сергій Шищенко?

– Так, розмова була, і навіть не одна. Ми поспілкувалися, Сергій Юрійович розповів, як він мене бачить на полі, в яких ігрових компонентах мені потрібно додавати. Розмова була приємною, але я розумію, що доведеться дуже багато працювати. Це буде трохи інший футбол порівняно з тим, у який я грав у попередній команді.

– Ти переходиш у «Буковину» в статусі одного з лідерів бомбардирських перегонів Першої ліги. Наскільки для тебе важливо здобути цю індивідуальну нагороду за підсумками сезону?

– Не хочу обманювати: для кожного нападника голи – це дуже важливо. Звичайно, хочеться забивати якомога більше і у кожному матчі. Але для мене головне – тримати рівень команди. Думаю, у «Буковині» в мене буде більше моментів, шансів. Найважливіше – правильно перебудуватися й органічно влитися у колектив.

– У 51 матчі за «Агробізнес» ти забив 19 голів, але жодного разу не відзначався у воротах «Буковини». Чому так сталося, як гадаєш?

– Я сам собі не раз ставив це запитання. «Буковина» – дуже сильна команда, проти неї завжди важко створювати моменти. Якщо чесно, я навіть не пам’ятаю, щоб у мене були якісь стовідсоткові шанси у матчах проти чернівчан. За чотири гри не було таких моментів, щоб можна було точно забити. Мабуть, якась «зачаклована» для мене команда.

– У мережі шириться різна інформація щодо твого зросту: і 198, і 199 сантиметрів. Розставимо зараз усі крапки над «і»?

– Мій зріст – 200 сантиметрів. Чесно кажучи, після 195 сантиметрів я вже не пам’ятаю, щоб точно мірявся – немає чим вимірювати далі. Якщо серйозно, то так, мій зріст рівно 2 метри.

– Протягом кар’єри тренери тебе використовували і в центрі захисту, і в опорній зоні, а зараз граєш на вістрі атаки. Як так сталося?

– Я ніколи не відчував себе ні захисником, ні опорним півзахисником. Усе життя хотів грати в нападі, любив забивати голи, жив цим. Але в якийсь момент почав дуже швидко рости, і тренери поступово опускали мене все нижче. Скажу відверто – я мучився на тих позиціях, не отримував задоволення від гри. Тому постійно тікав уперед і намагався забивати голи. Добре, що в один момент прийняв рішення: буду центральним нападником і гратиму саме на вістрі атаки.

– Але якщо ситуативно доведеться зіграти, наприклад, в центрі захисту?

– Думаю, ні. Це моє принципове рішення. Я розумію, що постійні переходи між позиціями не принесуть мені ніякої користі.

– Вболівальники знають тебе не лише як автора ефектних голів, а й футболіста, який вміє яскраво відсвяткувати взяття воріт суперника. Що це за фішка з таким цікавим святкуванням?

– Я святкую так ще з років тринадцяти, коли дуже рідко забивав ще в юнацьких командах «Дніпра». Це святкування зі «стрілою», як у Робін Гуда, я сам собі придумав. Це більше для емоцій, для радості. Футбол – це як театр, він повинен дарувати емоції. Я намагаюся робити все, щоб вболівальникам на трибунах було цікаво.

– Ти згадав «Дніпро», де грав із багатьма зірковими футболістами – з Назаренком, Назариною, Довбиком та іншими. Можливо, щось перейняв для себе від Артема Довбика?

– Для мене Артем Довбик – це топфутболіст. Коли мені було 16, я дивився, як він працює на полі, як тренується після тренувань. Це великий приклад для мене. Я багато чого в нього взяв – як діяти в штрафному майданчику, як працювати над собою.

– З кимось із нинішніх партнерів ти вже добре знайомий?

– Звичайно, з багатьма гравцями часто перетиналися на футбольних полях. З Олегом Кожушком ми багато років були разом у «Дніпрі», ще з академії. З Віталієм Дахновським часто граємо в комп’ютерні ігри – веселий хлопець, сильний футболіст, але от в іграх він не дуже. Ще перетиналися з Родіоном Плаксою у «Чорноморці».

– Уже відчув підтримку нових партнерів?

– Так. Дахновський мені майже щодня пише, питає як справи. Він, здається, навіть більше за мене хотів, щоб я підписав контракт. Каже, готовий був запустити онлайн-трансляцію підписання контракту з «Буковиною» . Сьогодні в Чернівцях побачився з Яном Морговським. Уже дуже хочу швидше познайомитися з усією командою і почати тренування.

– Наостанок – що хотів би сказати вболівальникам «Буковини»?

– Хочу щиро подякувати чернівчанам за те, як мене підтримали, коли мені на стадіоні вручали статуетку кращого гравця місяця. Я їм дуже вдячний за теплі слова і підтримку. Мені це дуже запам’яталося і навіть розчулило – це було справді надзвичайно приємно. Я це дуже ціную і буду старатися віддячити чернівчанам яскравою грою та голами.