Український футбол

Колишній тренер воротарів Поділля Микола Медін відверто розповів про свій відхід з клубу.

– Миколо Олександровичу, так що сталося в Поділлі?

– Одразу хочу розставити всі крапки над «ї»: заголовок не є коректним та зовсім не відповідає дійсності. Відхід з Поділля – цілковито є моєю ініціативою, і з керівництвом клубу ми розійшлися по-доброму, подякувавши один одному за співпрацю. Насправді, я просто дотримав свого слова. Коли подав у відставку Сергій Ковалець, я був готовий йти разом з ним – навіть вже деякі речі до Дніпра встиг відправити. Але Сергій Іванович попросив не кидати команду, а допрацювати до зимової перерви. Те саме казали і керівники.

До речі, навіть зараз вони пропонували залишитися, але я для себе все вирішив, коли ще йшов Ковалець, який, власне, і запрошував мене рік тому до Поділля. Для нього це, можна сказати, рідна команда, оскільки він вихованець сусіднього Красилова, і до Динамо переходив саме з Поділля. До речі, і прощальний свій матч як гравець він влаштував саме у Хмельницькому. Керівництво клубу запросило його, маючи на меті не лише боротися за виживання, а щоб у перспективі ставити більш амбіційні цілі.

– Судячи з усього, вийшло не так, як гадалося. Навряд чи амбіції керівництва клубу обмежувалися боротьбою за виживання у Першій лізі?

– Так, на цей чемпіонат були інші плани. Але потрібно розуміти, в який час ми живемо. Мер робить все можливе для команди, але пошуки спонсорів зараз йдуть дуже важко. Не сприяли цьому, відверто кажучи, і наші результати. З іншого боку, і якісно підсилити команду без фінансових умов теж дуже важко. Вийшло таке собі замкнене коло.

Минулою зимою була сформована фактично нова команда, яка зуміла виконати початкове завдання – ми залишились у Першій лізі, вигравши стикові матчі. Перед новим сезоном планували лише точкове підсилення. Але стикнулися з тим, що з Поділля через різні причини пішли одразу 12 гравців, на яких ми розраховували. Довелося знову комплектувати команду, причому вже під час чемпіонату. Було важко: не вистачало часу, не було зіграності. І все почало нашаровуватись: помилки в окремих матчах, травми, десь суддівські рішення не на нашу користь.

Все це впливало на результат та атмосферу. Хоча за змістом гри, за статистикою ми не виглядали відвертими аутсайдерами, але результату не було. Весь час ніби ходили поруч із очками, але чогось не вистачало. Зокрема, ніяк не могли виграти вдома – першу перемогу здобули лише в останньому осінньому турі над Металургом. Більшість очок на виїзді набрали.

– Домашніх очок, до речі, могло бути більше, перемога над Прикарпаттям перетворилася на технічну поразку…

– Так, на жаль, припустилися помилки, яка стала наслідком неуважності та певної неузгодженості. Не хочу зараз нікого звинувачувати, але нас запевнили, що Юрій Козиренко, якого вилучили у кубковому матчі, може зіграти у чемпіонаті. Потім виявилося, що він на це не мав права. І якраз тоді ми здобули свою першу, таку довгоочікувану перемогу, та ще й на День міста… Вийшов болісний урок для клубу. Якби зараз додати у таблицю ті три очки, ми були б аж на п’ять позицій вище.

– Команда почала набирати очки одразу після відставки Ковальця. Невже причина невдач була в особистості головного тренера?

– На мою думку, Сергій Іванович вчинив по-тренерському мудро. Здійснив вчинок заради команди – пішов на таку шокову терапію, створивши можливість перезавантажити гравців. Зі свого досвіду і гравця, і тренера можу сказати, що такі речі призводять до стресу у команді. Гравці не розуміють, як буде далі. В таких моментах вмикаються додаткові ресурси.

Перед тим, як зважитись на такий крок Ковалець у наших розмовах казав, що команді потрібен стрес. Це може і не спрацювати, але може і принести користь. Може, інша людина додасть щось нове, щось побачить з боку. Наприклад, ми грали у три центральні захисники, а потім перейшли на двох центральних. Десь по-іншому щось стало. Виграли одну гру, другу – відчули позитивні емоції, атмосфера покращилася.

– Ви спілкувалися з Ковальцем після відставки? Як він сприймав те, що команда одразу після його відходу почала набирати очки?

– Так, ми підтримуємо зв’язок. Сергій Іванович завжди вітав з перемогою, писав у чаті, цікавився, як виглядав той чи інший футболіст.

– Невже він залишився у командному чаті?

– Так, у нього з усіма залишилися хороші стосунки. Він – абсолютний професіонал, живе футболом 24/7: дивиться матчі, розписує тренування, займається якимось супутніми речами для команди. У Поділля немає клубної бази – він ініціював заїзди до готелю перед домашніми іграми, щоб футболісти більше спілкувалися один з одним, вивозив команду на риболовлю для більшого єднання. Дозволяв навіть сім’ям з дітьми приходити на тренування!

– А ви залишаєтесь у чаті?

– Поки був (посміхається)

– З Дулубом, Максимовим, з якими раніше працювали, підтримуєте зв’язок?

– Так, телефонуємо один одному, спілкуємося.

– Максимов, часом не знаєте, нікуди не збирається?

– Якісь пропозиції, наскільки я знаю, в нього були, але, вочевидь, не склалося. Зараз у багатьох чемпіонатах буде перерва – подивимось, що відбудеться.

– Після роботи у Дніпрі-1 в вас була піврічна пауза, потім – рік у Поділлі. Як цей етап оцінюєте для себе як для тренера?

– Робота в Хмельницькому була цікавою, тому що до звичних задач додалися нові. Я не лише працював з воротарями, а отримав розвиток як аналітик: брав участь у теоретичних заняттях, підготовці стандартів. І приємно, що саме стандарти спрацювали у вирішальний момент – у стикових матчах з Колосом-2. Для мене були цікаві ці аналітичні моменти, яким я вчився ще у Олега Дулуба під час роботи в ФК Львів.

Ці навички використовував і в попередній роботі з воротарями, а зараз було цікаво побачити, як це працює у застосуванні до всієї команди. Взагалі, у нас був хороший тренерський штаб: спортивний директор Олександр Воловик, Олександр Мандзюк, Олександр Жданов, тренер з фізпідготовки Олександр Дзюбчик. Не кажучи, звісно, про Сергія Ковальця. В кожного є чому повчитися, щось взяти для себе.

– Зараз є бажання відпочити?

– Я готовий працювати. Прямо зараз, скажімо так, потрібен родині, але якщо буде конкретна пропозиція, звичайно, буду розглядати. Життя таке, що передбачити щось дуже важко.

– Не знаєте, які плани на зиму у Поділля? Знову буде змінюватися 12 гравців?

– Ні, зараз є всі передумови до стабільності. Контракти завершуються лише у двох гравців, і їм пропонують їх подовжити. Так, звичайно, двоє-троє можуть залишити команду, але, думаю, що на їхні місця візьмуть футболістів. Зараз можна з певним оптимізмом дивитися у майбутнє, адже в команді є поєднання досвіду та молоді.

Користуючись нагодою, хочу подякувати тренерам, гравцям, працівникам клубу, стадіону за емоції, які ми всі пережили разом. Хочу побажати всього найкращого команді, керівництву клубу, вболівальникам. У Поділля є хороший колектив з досвідченими гравцями, які допомагають розвиватися молоді; є гарна академія. Проект з часом буде розвиватися.

Теперішній тренерський штаб за зиму збалансує команду, трохи підсиляться – і задачу виконають. Поділля перебуває не на тому місці, на яке заслуговує. Є всі перспективи, щоб перебувати вище. Добре, що у Хмельницькому є футбольний мер – Олександр Симчишин має амбіції та любов до футболу, сам грає, всіма силами допомагає команді та мріє про команду Прем’єр-ліги.