Український футбол

Капітан харківського «Металіста 1925» Іван Калюжний поділився думками про переможний поєдинок проти львівських «Карпат», який пройшов у межах 13-го туру Української Прем’єр-ліги (2:1).

– Вітаю з перемогою! Вона була такою довгоочікуваною для «Металіста 1925». Ти сьогодні був у самому епіцентрі усіх подій. Що викликало такі емоції? Чи так скучив за клубним футболом?

– Дякую за привітання. Арбітру потрібно врегульовувати ці емоції. У першому таймі їхній гравець із номером 21 бігав за мною і штовхав мене в спину, а в другому – плюнув у мене. Це ніхто не помічав, але все бачив, що робимо ми. Вважаю, що арбітри мають бути компетентними в таких моментах, бо цей гравець провокує всю гру. Проте нехай це буде на їхній розсуд.

– Що сталося в епізоді з Сичем? Бачила, що пізніше ви обіймались, отже конфлікт вичерпано?

– Він зробив фол, я впав. Він вдарив мене під коліно, мені було боляче, я лежав, а ще й отримав жовту картку. Я не розумію чому, адже навіть до арбітра не звертався. Але за останні матчі арбітри реагують на будь-яку мою дію саме так. Я, як капітан, ніколи не спілкуюся в грубій формі. Якщо ж когось образив – прошу вибачення. Але не можу зрозуміти, чому в кожній грі отримую незрозумілі картки.

– В останні хвилини був епізод із можливим призначенням пенальті. Ти був впевнений, що його не буде, чи все ж були сумніви?

– Ні, я був впевнений, що пенальті не буде. М’яч потрапив мені в живіт. Але в цьому епізоді арбітр одразу призначив пенальті. Він сказав, що моя рука була піднята догори, але насправді вона була біля тіла. Такі ситуації трапляються. Дякую, що арбітр пішов переглянути VAR. Я відразу пояснив, що спочатку м’яч влучив у живіт, а потім у лікоть – так і вийшло.

– І з огляду на сьогоднішню гру, чи вважаєш ти перемогу «Металіста 1925» заслуженою?

– Вважаю, що так. Цю перемогу ми присвячуємо Андрію Вікторовичу Полуніну. Царство йому небесне. Ми будемо дуже сумувати.