Український футбол

– Іване, ти нарешті повернувся на поле після тривалої паузи через травму. Поділись своїми емоціями, коли знову ступив на газон.

– Після матчу мене переповнювали шалені емоції. Я дуже скучив за всім цим: за атмосферою стадіону, за підтримкою вболівальників. Щиро дякую всім, хто був поруч зі мною протягом цього періоду. Постійно отримував позитивні повідомлення у соцмережах, і саме ця підтримка дала мені силу рухатися далі.

Окрема подяка тренерському штабу та медичній команді. Вони не просто виконували свою роботу, вони були справжніми психологами, які заряджали мене позитивною енергією навіть у найважчі моменти, коли я був на дні.

– Чи відчував ти довіру з боку тренерського штабу, особливо від Патріка ван Леувена – як під час повернення, так і загалом?

– Так, звісно. З моменту свого приходу в Клуб Патрік ван Леувен уважно стежив за моїм відновленням і давав корисні поради щодо повернення на поле. Ця довіра була дуже важливою для мене.

– Що допомагало тобі зберігати спокій і мотивацію, коли доводилось сидіти на лаві запасних?

– Важливо було залишатися частиною команди, навіть коли не виходиш на поле. Участь у тренуваннях з першою командою, спілкування з хлопцями, їх підтримка – усе це допомагало мені триматися. Коли я потрапив до заявки на матч проти «Кудрівки», це стало моєю першою маленькою перемогою на шляху до повного повернення.

– Ультрас «Кривбасу» видовищно та гучно повернулися на домашні трибуни. Чи відчула команда цю енергію? Як вона вплинула на гру?

– За три сезони я не бачив нічого подібного вдома. Уся команда відчула, як стадіон буквально «ожив» завдяки підтримці Ультрас. Це була шалена енергія, яку не сплутаєш ні з чим. Я дуже сподіваюся, що така атмосфера буде і надалі, не тільки вдома, а й на виїздах. Як бачите, результат був відповідний – перемога 3:1.

– У якому стані ти перебуваєш зараз – фізично та ментально?

– Фізично спортсмени почуваються добре тільки тоді, коли грають. Зараз я поступово набираю форму, і мій головний пріоритет – працювати з розумом, уникати перевантажень і, найголовніше, не допустити рецидиву. Психологічно я також почуваюся впевнено. Повернення до гри – найкраща терапія.

– Такі важкі періоди в кар’єрі завжди дають певні уроки. Що ти виніс для себе з цієї паузи?

– У житті, не лише у футболі, ми стикаємося з викликами. Як ми на них реагуємо – залежить від кожного з нас. Я багато чому навчився за цей період. Найважливіше – я став ближчим до родини, з якою давно не проводив стільки часу, і це було дуже цінно для мене. Також я дав своєму тілу відпочити. За майже чотири сезони я провів понад 120 матчів у стартовому складі, граючи по 90 хвилин без перерви. Ця пауза дала змогу перезавантажитися.

– Як тебе зустріла команда після повернення? Чи відчував підтримку партнерів?

– Як я завжди казав – «Кривбас» для мене родина. І нові хлопці, і мої колишні партнери по команді, такі як Хомченовський та Вакулко, і, звісно, мої брати – Соса, По, Бізімана, Конате – усі підтримували мене на кожному етапі. Найбільше вразило те, що навіть колишній тренерський штаб знаходив час, щоб написати, поцікавитися моїм станом, підбадьорити. Це дуже цінно.

– Навіть коли ти був поза грою, усі звертали увагу на твій стиль. Звідки береш натхнення? І чи вважаєш себе найстильнішим у команді?

– Дякую за комплімент. Я просто намагаюся виглядати охайно та бути прикладом. Як ви правильно сказали – ніколи не знаєш, хто на тебе дивиться, тому завжди варто залишатися на висоті, не лише на полі, а й поза ним.