Український футбол

Захисник “Металіста 1925” Євген Ткачук розповів про початок підготовки до нового сезону, вплив війни на тренування та подяку війську.

– Євгене, розкажи, будь ласка, як для тебе пройшов період від 24-го лютого і до початку зборів “Металіста 1925”, як ти його проживав?

– Як проживав? Як і всі. Було дуже складно зрозуміти, що коїться в країні. Ми дуже вдячні Збройним силам України за те, що вони забезпечують спокій нам усім. Особисто я намагався забезпечити спокій своє родини. Дружина з дитиною виїхали закордон, перші місяці були там. А я намагався підтримувати форму, якось тренуватися, готувався до можливого наступного сезону, який нарешті настає.

– Трошки більше тижня, як команда знову зібралася. Цього разу емоції від зборів якісь інакші?

– Приблизно, як і завжди. Футболісти збираються та радіють одне одному. А наступного дня вже починається тяжка справа, важкі тренування. Нічого такого особливого. Ми тільки дуже сильно переживаємо через те, що відбувається в країні, усі в новинах, переглядаємо відео, спілкуємося з нашими родинами, підтримуємо контакт з ними та сподіваємося, що перемога настане скоро.

– Які відчуття від тренувального процесу, бо зараз такий важкий період?

– Відчуття нормальні, ми дуже раді, що можемо знову грати в футбол. Чотири місяці нічого не робили. Зараз, дякувати Богу, у нас все є. Гарні умови тут, поля, проживання, нормальний тренувальний процес. Тобто все потихеньку повертається в нормальне русло. Ми можемо, як і в нормальному житті працювати і аж не віриться, що десь іде жорстока війна, люди гинуть. Мирні люди, діти, наші захисники-герої. А ми можемо тут мирно займатися улюбленою справою і як можемо допомагаємо їм.

– Те, що йде війна. Думки про неї, напевно, весь час в головах у футболістів. Наскільки вони мотивують, щоб тренуватися більш наполегливо, чи навпаки відволікають?

– Складно сказати. Мабуть, у кожного по-різному. Мені тяжко відповісти на це запитання. Мене це не дуже мотивує. Мені більш складно тренуватися, коли гинуть, постійні важкі бої. Це просто катастрофа, це тяжко переносити. Футбол, напевно, трошки відволікає нас і сприяє тому не зійти з глузду.

– Твоя сторінка у соцмережах, після 24-го лютого стала також джерелом інформації. Ти репостиш новини? Таким чином намагаєшся, щоб твої знайомі з інших країн знали, що відбувається в Україні?

– Авжеж. Тому що просто брати й репостити те, що уже всі бачать і репостять я не бачу великого сенсу. Але так, є 15-20 знайомих-друзів, футболісти з якими я грав у минулому. Це більш для них я показую, що тут коїться. Щоб вони у своїх демократичних, цивілізованих країнах сприяли тому, щоб були мітинги, щоб вони розповсюджували правду, показували сім’ям, друзям. Я вірю, що таким чином можна сприяти тому, щоб правду знали якомога більша кількість людей.