Український футбол

Півзахисник “Полісся” Олексій Гуцуляк, напередодні матчу плейоф Ліги конференцій проти “Фіорентини”, розповів для Corriere dello Sport про виснажливі умови, в яких його команда змушена грати в єврокубках.

Через війну житомирський клуб долає довгий шлях на кожен виїзний матч. За словами гравця, така подорож має важливу місію — нагадати світові про війну.

– Звідки ви прибули в Реджо-Емілію та який шлях доведеться подолати, щоб повернутися додому?

– Цей місяць є найскладнішим у моїй кар’єрі через постійні переїзди. Наприклад, після матчу з “Пакшем” наші суперники повернулися додому за 4 години, тоді як нам знадобилося 36, щоб повернутися з Угорщини. Через війну в Україні повітряний простір закритий, тому ми змушені подорожувати лише автобусом або потягом, і це дуже виснажливо.

Ми прибули на матч із “Фіорентиною” вже стомленими. Це не виправдання, але це показує, наскільки важко українським клубам грати в Європі. Водночас хочу подякувати президенту “Полісся” Геннадію Буткевичу, який, попри всі труднощі, завжди підтримує команду та робить усе можливе, щоб забезпечити нам найкращі умови. Це дуже цінно, і ми відчуваємо цю важливу підтримку.

– Що означає грати за країну, яка перебуває у стані війни?

– Ми маємо амбітні цілі в Європі, адже хочемо заробляти очки для України в рейтингу УЄФА. Для нас це більше, ніж просто футбол. Наша місія — привернути увагу до війни в Україні та закликати її зупинити, в тому числі завдяки підтримці європейської спільноти. Ми виходимо на поле з прапорами нашої країни, намагаючись нагадати світові про те, що відбувається. Попри обмеження з боку УЄФА, ми використовуємо кожну можливість, щоб підтримати Україну та нагадати Європі про жахливу війну, яку необхідно зупинити.

– Чи займаєтеся ви чимось, окрім футболу?

– Я навчаюся в бізнес-школі та активно граю в падел. Також планую побудувати власні корти. Постійно намагаюся вивчати нові іноземні мови: вільно розмовляю іспанською та англійською, а в планах – французька. Вважаю, що для сучасного футболіста дуже важливо вільно спілкуватися в різних країнах.

– Ви також є батьком.

– У мене є чудова донька. Ми розлучені з її мамою, але залишилися хорошими друзями та разом виховуємо нашу маленьку принцесу.

– Чи є у вас друзі, які воюють?

– Так, мій друг, колишній гравець “Карпат” Володимир Сениця, є героїчним воїном. Ми постійно на зв’язку. Я дуже за нього переживаю і пишаюся ним. Інші мої знайомі також воюють у різних підрозділах.

– Чи стежите за Серією А?

– Звісно, я дивлюся кожен матч свого співвітчизника Артема Довбика та вболіваю за його “Рому”. Зараз мною цікавляться два італійські клуби. Для мене було б великим щастям грати в Серії А.

– Що для вас означає цей досвід у Лізі конференцій?

– Це надзвичайно важливо як для мене особисто, так і для нашого клубу. Вперше ми пройшли кілька раундів у єврокубках, і це вже є історичним досягненням. Грати в Лізі конференцій — це можливість заявити про себе, загартуватися на міжнародному рівні, а також довести, що українські команди, попри все, здатні боротися. Це відповідальність перед уболівальниками та перед країною. Ми граємо не лише для себе, а й для України.

– Що означає мати такого чемпіона, як Андрій Шевченко, що є обличчям українського спорту?

– Шевченко — це не лише легенда футболу, а й символ українського характеру та міжнародного визнання. Він був і залишається обличчям українського спорту, а сьогодні відіграє важливу роль не тільки у футболі, але й у громадському житті. Його авторитет допомагає зробити так, щоб голос України був почутий у світі. Для нас він є прикладом.

– Який меседж ви хочете передати світові через футбол і спорт?

– Через футбол ми хочемо нагадати світові про трагедію, яку переживає наш народ, і водночас показати силу, стійкість і гідність українців. Ми не просимо жалю, ми демонструємо нашу боротьбу та гідність, бажаючи миру та підтримки.