Український футбол

Захисник «Металіста 1925» Артем Шабанов поділився спогадами про свої виступи у «Волині» під керівництвом головного тренера Віталія Кварцяного з 2014 по 2017 роки.

– Кварцяний казав мені: «Приїжджай до нас у Ялту, потренуємося, і вирішиш для себе, сподобається тобі чи ні – і підпишемо, бо ти мені подобаєшся як гравець. Я кажу: «Ну, добре». Вже місяць сиджу без команди, думаю: «Добре, варіантів ніяких немає».

– Кварцяний міг сказати: «Ти мені подобаєшся як гравець»?

– Так. Перший місяць він людину не взагалі чіпає, ти – Пеле. А потім як почне…

Я приїжджаю в Ялту на збори, ввечері засинаю. Тут о 6 ранку адміністратор: «Вставай». – «Куди?» – «На пробіжку». Думаю: «Яку пробіжку?». Ми о 6 ранку побігли по тропі, 45 хвилин, ще 15 хвилин якоїсь розтяжки, розминки.

Закінчили, йдемо снідати. Поснідали, не встигаю до номеру дійти, переодягнутися, хоча б форму цю скинути, кажуть: «Пішли». – «Куди?» – «На другу». – «В сенсі, на другу?» – «На друге тренування, на поле». Потім обід, година-дві перерви – і третє тренування.

І ось так 6 днів. Я на 6-й день кажу: «У мене там університет» – а сам на заочному вчився, – «Мені треба додому їхати, здавати щось». Він каже: «Ну, давай. Тоді взимку побачимося. Мені сподобалося, підпишемо контракт». Ніяких варіантів не було, то я приїхав і підписав контракт з «Волинню» на 3 роки.

– Він не казав, що саме сподобалося?

– Ні, не казав. Каже: «Високий центральний захисник – мені такі подобаються. Приїжджай до мене – я з тебе зліплю футболіста».

– Ти пройшов таку школу на початку кар’єри – футбольну, психологічну, – що потім у великому футболі вже адаптація не потрібна була. Ти вже готовий був до всього, напевно?

– Після нього – так. Вислухав усе, що можна було, тепер готовий до всього.

– Ким ти був? Пеле, рудий, я знаю, тебе називали.

– Ще й д######бом був – по відео бачив. Чорнобровий.

– Наташка?

– Та там багато було, все, що можна.

– Розкажи якісь історії про Кварцяного.

– Пам’ятаю, якось їхали з Запоріжжя, здається, програли «Металургу». Їхали потягом, повернулися в Київ, пересідаємо зранку в автобус, щоб доїхати до Луцька. А він злий після гри, не може заспокоїтися, ходив і всім пихав.

Заходимо в автобус, ззаду сідаємо, і хтось: «Хі-хі». Він підходить, каже: «Ви що там…» – і мат-перемат. «Програли – а ви ще тут хі-хі, хі-хі».

Потім 2 метри проходить, розвертається, каже: «Нємчанінов – з автобуса» – «А як я доїду?» – «Дивись, там маршрутка – доїдеш». Всі дивляться на нього – як так можна?

Він сів, посидів хвилину, повертається, каже: «Польовий – за ним». Двох чи трьох ось так відправив, вони своїм ходом добиралися. Сказав: «Щоб завтра були на тренуванні, якщо не будете – оштрафую».

Нємчанінов мені потім розповідав: «Це в мене не вперше. Я з Ужгорода ще сам добирався». Були часи, коли ми на літак сіли – і долетіли до Рівного. Він каже: «Я на маршрутці своїм ходом до Луцька».

– Часто виганяв когось з команди, а потім повертав?

– Мене рази три, мабуть. Не сподобалася гра чи на тренуванні щось: «До дублю. З’явиться характер – візьмеш свисток,свиснеш мені, і я тебе поверну назад». Щось не сподобалося – одразу в другу команду йди, там потренуйся.

– У нього ж були вівчарки?

– Так, але я це не застав.

– І броніки не застав.

– Броніки застав, ти що. Грав у броніках, як добрий день. Він каже: «Нормальні команди грають Лігу чемпіонів, Лігу Європи, а ми будемо на область грати». Видав броніки – і по тайму граємо, – сказав Шабанов.