Український футбол

Бразильський новачок “Карпат” Пауло Вітор в коментарі пресслужбі клубу розповів про те, чому вирішив перейти в команду, як пройшла його адаптація у новому колективі, пригадав дитинство у Бразилії та виступи разом з Романом Зозулею в “Альбасете”, а також звернувся до фанатів “зелено-білих”.

– Вітаємо тебе в “Карпатах”! Що для тебе означає цей крок – підписання контракту з нашим клубом?

– Доброго дня! Я щиро радий і щасливий бути тут. Це дуже важливий крок для мене та моєї сім’ї. Я впевнений, що ми досягнемо своїх цілей, що отримаємо задоволення від сезону, а найголовніше – разом допоможемо клубу реалізувати його амбіції. Для мене це має велике значення. Я справді безмежно щасливий бути тут.

– Багато легіонерів відмовляються їхати в Україну через те, що у нас зараз триває війна з росією. Чому ти ухвалив рішення переїхати до Львова та чи не лякає тебе ситуація в Україні?

– Це була хороша можливість. Я відчув довіру з боку клубу, тренерського штабу та всього персоналу. Я поговорив зі своєю сім’єю, з тими, хто мене підтримує, і ми разом ухвалили рішення приїхати сюди, адже знаємо, що “Карпати” – великий клуб із амбітними цілями. І саме це мене мотивує, розумієте? Це – прагнення завжди рухатися вперед, шукати щось краще. А що стосується війни – сподіваємося, що вона якнайшвидше завершиться. Що все це припиниться, і люди знову зможуть жити в мирі – якомога швидше.

– Твій брат Денілсон – теж футболіст і він свого часу виступав разом з Бруніньйо в одній команді. Чи радився ти з Бруно перед тим, як підписувати контракт з “Карпатами”?

– Присутність тут бразильців і, загалом, південноамериканців, безумовно, допомагає. Ми спілкуємось між собою, ставимо запитання, цікавимось, як тут усе влаштовано. Я говорив із Бруніньйо, Іґорем, Жаном – усі вони почуваються комфортно і щасливі. Вони приїхали сюди в оренду, провели хороший сезон, і клуб разом із ними вирішив, що вони залишаються. Саме тому, що їм тут добре. Бо, попри війну, як я вже казав, це дуже великий клуб. Клуб, який бореться за серйозні цілі. І саме цей меседж вони мені донесли: що їм тут комфортно, що незважаючи на обставини, “Карпати” – справді чудовий клуб.

– У своїй попередній команді – “Портімоненсе” – ти був капітаном. Ти дуже цікава особистість та маєш лідерські якості. Чи складно тобі було провести перші дні в команді, як минула твоя адаптація та як прийняв тебе колектив?

– Для мене минулий рік був особливим – я був капітаном “Портімоненсе”, великого клубу. Я залишив його, але він досі залишається для мене домом завдяки людям, досвіду, можливостям, які я там отримав. Мені притаманно бути лідером на полі: я завжди намагаюся допомагати своїм партнерам по команді, тренеру, клубу – всім, хто залучений у спільний процес. Перші дні тут, як у новачка, були для мене адаптаційними – намагався зрозуміти, як усе працює. Але вже вчора й сьогодні я почуваюся значно краще – з’являється комфорт. Це природно: приходиш у нову команду – і поступово вливаєшся у колектив, у клуб, у загальний процес. Я така людина, яка завжди прагне бути залученою до всього, що відбувається. Думаю, це допомагає мені, адже я не боюся спілкуватися, говорити, ставити запитання. І вважаю, що саме це дуже корисно для мене.

– Насамперед можна відзначити твою хорошу роботу з м’ячем та швидкість. Чи завжди ти займався футболом, чи були у твоєму житті інші види спорту, які розвивали твою швидкість?

– Все моє життя було й залишається присвячене футболу. Я почав грати ще в дитинстві – з семи років. І з самого початку це була моя головна мета. Усі, хто вийшов із Бразилії, з Ріо-де-Жанейро, звідки я родом, завжди з дитинства мріяли досягти чогось у житті, дати своїм сім´ям краще життя. Це завжди було моєю мотивацією: змалечку я чітко знав, що хочу стати футболістом. Звичайно, я люблю спорт загалом. Мені подобаються й інші види активностей – боротьба, джиу-джитсу, ММА, але я завжди був зосереджений на футболі. Є види спорту, якими ми не можемо займатися через тренувальний процес і таке інше, але спорт – це те, що мені справді близьке.

– Чи займався ти бойовими мистецтвами колись?

– Так, раніше я навіть займався джиу-джитсу, але припинив, бо потрібно було зосередитись на футбольних тренуваннях.

– Ти народився в одному з найбільших міст Бразилії – Ріо-де-Жанейро. На твоєму тілі є тату з фавелами. Це спогади про твою домівку?

– Так, звичайно, це татуювання має для мене велике значення. Воно символізує місце, звідки я родом. Там досі живе частина моєї сім’ї. Щоб вибратися звідти, нам довелося пройти через чимало труднощів. Це татуювання для мене – як нагадування: куди б я не поїхав, фавела завжди зі мною. Люди звідти – завжди в моєму серці. Тому цей малюнок на тілі має для мене надзвичайно глибокий сенс. Так, з дитинства все було непросто. Багато хто знає, що народитися в такому районі, у фавелі – це складно. Це суворо. Моє дитинство було непростим. Але мій батько – герой. І мама – також. Попри всі обставини, вони завжди робили все, щоб нам нічого не бракувало. Саме тому я ще змалку вирішив: гратиму у футбол, щоб витягнути сім’ю звідти, дати батькові, мамі, сім’ї кращу долю. Якщо коротко – такою була моя історія. Моє дитинство – це труднощі, сила, віра і праця з ранніх років. Щоб мати шанс на краще життя.

– Яким був твій перший футбольний м’яч? Чи доводилося тобі грати саморобними м’ячами?

– Я добре пам’ятаю, що м’яч у нас був один із найдешевших. Коли ми грали на вулиці, то користувалися таким, який там, в Бразилії, називають “bola de leite”, він не був шкіряним. Коли по ньому вдарити – болить нога. Ми грали на вулиці босоніж, без взуття. Часто забивали пальці об землю – але це було нормально. У Бразилії багато хто починає грати у футбол саме так: босоніж, без нічого, таким ось дешевим м’ячем, поганим… Ми бігали без футболок, бо не можна було бруднити одяг – треба було економити. Якщо забруднив, потім треба прати… Тому зазвичай грали тільки в шортах, без взуття, без футболок.

– Яка кількість татуювань на твоєму тілі?

– Ну, кожне моє татуювання має значення – я не робив жодного просто так. Якщо спитаєте, що означає кожне з них, я розповім. Але от скільки їх у мене – навіть не знаю.

– Чи готовий ти зробити тату, яке в тебе буде асоціюватися з Україною та “Карпатами”?

– У мене вже є татуювання лева, зробив його давно – воно мені подобається і має своє значення. І коли я приїхав сюди, побачив, що на емблемі клубу теж зображено лева. Думаю, це близьке і клубу, і вболівальникам. Виходить, у мене вже є частинка того, що має значення для клубу, і людей.

– У 17 років ти дебютував за “Васко да Гама” у Серії А. Що для тебе означав цей день?

– Я почав у “Васко да Гама” ще дитиною – мені було 7 років, коли я туди прийшов. Потім перейшов у “Флуміненсе”, ще одного великого клубу, який став частиною мого футбольного становлення. Згодом повернувся до “Васко да Гама”. Я прекрасно пам’ятаю день свого дебюту в цьому клубі. Це було відчуття, ніби я досяг своєї мети, хоча очевидно, що це був лише початок довгого шляху, який мені потрібно було пройти. Це була суміш різних емоцій, але однозначно – приємних: радість від досягнення мети, виходу на професійний рівень і дебюту у команді, де я провів практично все своє дитинство. І, звичайно, у мене є татуювання, присвячене тому дню – ось тут, на руці, записана дата мого дебюту і голу. Це одне з татуювань, яке має дуже важливе значення в моєму житті.

– Що ти знав про Україну, якщо враховувати, що раніше ти перетинався з українським нападником Романом Зозулею в “Альбасете”? Чи пам’ятаєш ти цього футболіста?

– До війни я вже стежив за українським футболом, бо тут грало багато бразильців, які згодом поїхали звідси до інших великих клубів – у топ-чемпіонати, Прем’єр-ліги інших країн. Тож я стежив за українським футболом, бо ззовні він є престижним – саме завдяки великій кількості бразильських гравців, які тут виступали. Коли я познайомився із Зозулею в “Альбасете”, мені було 18–19 років. Я тоді ще погано говорив іспанською, як і він, тож ми не надто спілкувались. Через це я особливо не дізнався нічого про Україну від нього. Але ще до того я вже знав про український футбол і стежив за ним – саме завдяки бразильцям, які сюди приїжджали грати.

– У тебе є дружина та маленький син. Плануєш перевезти їх до Львова?

– Звичайно, безумовно. Перед тим як приїхати, я поговорив із дружиною. І ще до того, як прийняти пропозицію від “Карпат” приїхати в Україну – розуміючи, що тут триває війна, – ми все обговорили, і вона підтримала це рішення. Сказала, що хоче бути поруч, що вона зі мною. Ми вже 9 років одружені. Відтоді як я поїхав з Бразилії у 18–19 років, вона завжди була поруч – і в Іспанії, і в Португалії, і коли ми повертались до Бразилії. Вона з самого початку поруч зі мною, і тепер ми також не хочемо розлучатися. Ми завжди тримаємося разом, і цього разу – не виняток. Вона приїде сюди, щоб жити зі мною. Сподіваємось досягти поставлених цілей разом із клубом і, звичайно, дуже хочемо, щоб усе зрештою склалося добре. Це найголовніше.

– Ти звик до пристрасних бразильських вболівальників, але фанати “Карпат” теж дуже щиро вболівають за свою команду. Зараз ти маєш змогу привітатися з ними. Що ти б хотів їм сказати?

– Передусім хочу сказати, що я дуже радий бути тут – справді щасливий. Сподіваюся, що нам вдасться досягти цілей клубу. Це найважливіше. Я вірю, що якщо клуб досягне свого, то й мої особисті цілі теж здійсняться. Сподіваюся, що ви завжди підтримуватимете нас у будь-який момент. Від себе обіцяю: на полі нам точно не бракуватиме бажання перемагати й робити все можливе, щоб ви були щасливі. З нетерпінням чекаю зустрічі з вами на нашому стадіоні.