Український футбол

Капітан “Шахтаря” Микола Матвієнко розповів польським ЗМІ про функціонування клубу в умовах війни.

– Уболівальники у Польщі цікавляться, як ваша команда функціонує під час війни. Чи не могли б ви розповісти нам про це?

– Це дуже складне питання. Понад три роки ми живемо та граємо в умовах війни на Україні. Крім величезного психологічного тиску, це впливає на повсякденне життя та футбол у нашій країні. Але як команда ми стали ще згуртованішими. Ми розуміємо, що представляємо не лише клуб, а й усю Україну. Це велика відповідальність і водночас джерело мотивації.

– У вас багато років не було можливості грати у Донецьку. Як людині, яка тісно пов’язана з “Шахтарем”, вам все ще складно змиритися з цією ситуацією?

— Це, як і раніше, болісна тема для всіх, хто пов’язаний із клубом. Я закінчив Академію “Шахтаря” та зробив свої перші кроки у футболі у Донецьку. Вболівав за першу команду на “Донбас Арені” і мріяв колись там зіграти. Для всіх у клубі Донецьк – не просто місто, це будинок. Ми живемо далеко від дому вже більше десяти років і постійно подорожуємо. Але ми ніколи не забуваємо, звідки ми родом, і мріємо повернутися до Донецька.

– Чи важче професійному футболісту зосередитися на своїх повсякденних обов’язках і насолоджуватися грою, коли в країні йде війна?

– Так, звичайно. Коли щодня чуєш новини з фронту, читаєш про обстріли та бачиш страждання людей, складно відсторонитися від цього. Але ми також розуміємо, що наші успіхи на полі є частиною боротьби. Ми граємо для тих, хто зараз не може розслабитися, але, як і раніше, потребує позитивних емоцій — для солдатів, для дітей, для всієї країни. Тому в нас одна мета – радувати українців своєю грою та нашими перемогами. Ми хочемо зробити їх трохи щасливішими.

– Яким є ваше особисте життя в цих обставинах? Чи мешкає ваша сім’я з вами постійно в Києві?

– Моя сім’я була зі мною так довго, як це можливо. Ми намагаємося триматися разом, бо сім’я – це наша підтримка. Звісно, іноді через ситуацію з безпекою нам доводиться ухвалювати непрості рішення. Пріоритетом є безпека дітей. Зараз усі українські родини живуть у свого роду “роздвоєнні”.