Український футбол

Колишній гравець «Динамо» і збірної України Олег Лужний в автобіографічній книзі «Без компромісів.

Чесна історія нашого футболу» розповів, чому головний тренер збірної СРСР з футболу Валерій Лобановський не включив його у заявку команди на фінальну частину чемпіонат світу 1990 року.

«Був лише один момент, коли я міг образитися на Лобановського. Він не викликав мене на чемпіонат світу 1990 року в Італії. Це було несправедливо! Я не міг повірити. Коли дізнався, що мене немає в заявці на чемпіонат, навіть сльози виступили. Так сильно хотів бути на мундіалі. У мріях я бачив себе на світовому форумі. Це дуже глибока мрія!

Ми потрапили до однієї групи із чемпіоном світу — Аргентиною Дієґо Марадони. Особливо бентежив той факт, що я зіграв у всіх відбіркових матчах. Робив усе, щоб команда туди потрапила. І ми пройшли. Потім сталася травма — меніск. Однак я швидко відновився й міг би встигнути набрати форму. Якісних реабілітологів тоді не було. Наші лікарі казали щось на кшталт: „Качай ногу, бігай, і все буде добре“.

Насправді ж річ була не в моїй травмі. Мені вже потім розповіли, що на Лобановського тиснули з Москви. Мовляв, чому в збірній СРСР так багато українців? Невже немає інших клубів? Збірна СРСР — це ж не лише київське „Динамо“, казали в Москві партійні чинуші. Невже футболісти є тільки в Україні? Збірна Радянського Союзу мала представляти всю тодішню країну, а тут виходило, ніби лише в Україні вміють грати у футбол. Політика…

Тож Лобановський узяв до заявки на турнір людей, які не проходили відбірного циклу. То була помилка. Я ж ніяк не міг зрозуміти, чому я не на чемпіонаті світу, адже заслужив бути там. Несправедливо.

Та збірна провалила форум, не вийшла з групи. Потім Безсонов розповів мені, що Лобановський шкодував, що не взяв нас зі Шматоваленком на чемпіонат світу. Лівий оборонець київського „Динамо“ Шматоваленко тоді був дуже потужний. Васильович якось сказав: „Краще б я не слухав москвичів, а взяв своїх“. Він пішов на політичний компроміс, але завдання показати результат ніхто не скасовував.

То був найважчий момент у моїй кар’єрі. Довго думав про це і не міг відпустити, особливо коли дивився за чемпіонатом світу збоку й розумів, що мав бути там, із командою. Однак я не міг гніватись на Лобановського. Адже саме він дав мені величезний шанс і багато чого навчив. Саме з ним я став топовим футболістом. На старті я помилявся, але Метр усе одно мені довіряв. Дивився наперед, а не обмежувався сьогоденням.

Коли наприкінці 1980-х Валерій Васильович залишив „Динамо“, і клуб, і я особисто зазнали величезної втрати», — розповів Лужний.