Український футбол

Півзахисник Максим Кучерявий, який має досвід виступів за молодіжну та олімпійську збірні України, підбив підсумки п’ятирічного етапу своєї кар’єри в шотландському клубі Сент-Джонстон.

Максим Кучерявий є вихованцем київської ДЮСШ-15, з якого ще наприкінці 2020 року переїхав до Шотландії у віці 19 років. Український півзахисник провів майже п’ять років у структурі клуба Сент-Джонстон, який весь цей час виступав у місцевій Прем’єр-лізі.

Тричі хавбека віддавали в оренду – в шотландські Брікін Сіті, Келті Хартс та Фалкірк, але починаючи з сезону 2023/24 він став стабільним гравцем основи Сент-Джонстона. На жаль, в минулому сезоні український хавбек став все менше потрапляти до складу команди, яка за підсумками кампанії 2024/25 вилетіла з елітного дивізіону.

При цьому Кучерявий має досвід виступів за молодіжну U-21 (п’ять матчів, один гол) та олімпійську U-23 (чотири гри) збірні України.

Протягом своєї шотландської частини кар’єри Максим провів 47 поєдинків за першу команду Сент-Джонстона, забив три м’ячі та віддав одну гольову передачу. Однак у травні стало відомо, що 23-річний український хавбек і ще 20 гравців залишають клуб.

– Максиме, оцініть, будь ласка, підсумки минулого сезону. Що завадило Сент-Джонстону залишитися в шотландській Прем’єр-лізі?

– Насправді, важко і не дуже коректно оцінювати сезон, у якому я не відіграв важливої ролі. Я провів в клубі п’ять років, і кожен з них був несхожим на інший. На мій погляд, виліт у цьому сезоні – це результат напрямку, в якому клуб рухався останні два-три роки. Під «клубом» я маю на увазі не лише ігрову частину, а все загалом як цільну взаємоповʼязану систему. Але я не хотів би заглиблюватися у цю тему.

Зі мною можна не погоджуватися, зважаючи, що я вже залишив Сент-Джонстон, але я все ще з повагою ставлюся до людей, які там працюють, і просто висловлюю власне бачення ситуації, опираючись на власний досвід після п’яти проведених років в команді.

– Чому після того як у сезоні 2023/24 ви були основним гравцем Сент-Джонстона, в минулій кампанії провели всього шість матчів у всіх турнірах та навіть не потрапляли до заявки команди з лютого по травень?

– Найкраще почати з сезону 2023/24. З величезним відривом це був найважчий рік в моєму житті психологічно. І я зіграв 34 матчі за клуб. Майже кожну гру я грав на різних позиціях, і це плюс, тому що я вважаю, що вміння грати на різних позиціях – це добре як для гравця особисто, так і для команди. Я дуже позитивно реагую на той факт, що тренери знали, що я можу зіграти на багатьох позиціях, і вдячний їм за те, що довіряли мені і використовували на різних ділянках поля.

Великою перепоною для мене була часта відсутність бодай якогось розуміння, що конкретно хоче бачити від мене тренер.

Я завжди зацікавлений в позитивному результаті колективу і в тому, щоб робити максимальний вклад для досягнення цього результату. І для мене в даному контексті важливо розуміти бачення тренера – за рахунок яких своїх якостей я можу найбільше допомогти команді на його погляд, граючи на конкретній позиції в конкретному матчі – і поєднувати це зі своїм баченням себе на цій позиції. На жаль, цього не було.

І, дивлячись назад, можна сказати, що мені не вистачало комунікації з тренерським штабом. Виходило так, що граю в кожній грі, але не відчуваю, що прогресую і вчуся новому, місцями навіть не розумію напрямок, в якому варто рухатись. До того ж, команда боролася за виживання впродовж всього сезону, що теж не додавало позитиву.

Незважаючи на те, що між мною і клубом не відбулося метчу, якого нам би хотілося, я постійно грав, і в певний момент почався діалог щодо продовження контракту. На що я відповів відмовою. Для мене це стало ключовим моментом у відносинах з Сент-Джонстоном, тому що після нього я відчув, що ставлення до мене сильно змінилося. Мені складно це пояснити, просто виникло конкретне відчуття, що все вже не так, як було до того.

– Як саме у Сент-Джонстоні поставилися до вашої відмови продовжити контракт?

– Зʼявилася велика кількість незадоволення мною і критики, як обґрунтованої, так і необґрунтованої, на мою думку. Згодом стало менше ігрового часу. Сезон закінчився, що стало величезним полегшенням, і я отримав виклик у збірну від Руслана Петровича Ротаня (олімпійську збірну України U-23 – прим. «УФ»), що покращило мій стан після фізичного і психологічного виснаження, яке я відчував.

Клуб і тренерський штаб знали про те, що я буду у збірній майже три тижні. Я попросив окремий графік, тому що Сент-Джонстон повертався до тренувань на наступний день після останньої гри збірної на турнірі («Maurice Revello Cup» у Франції в червні 2024 року, – прим. «УФ»). На що була відповідь, що я отримаю достатній відпочинок. Він був необхідним для мене, в першу чергу емоційно.

За два дні до виходу команди з відпустки зі мною все ще ніхто так і не вийшов на контакт, тому я звʼязався з тренерами сам і почув, що через п’ять днів маю бути на базі. Переключитися не вийшло, і я повернувся з відчуттям, що я весь все ще в боротьбі за виживання, хоча новий сезон був далеким до початку.

Впродовж підготовки я отримав пошкодження і загалом був дратівливим на тренуваннях, що зовсім невластиво мені. В якийсь момент тренер викликав мене на розмову, в ході якої запитав, чи хочу я бути в клубі, на що я чесно зізнався: «Ні».

Ще перебуваючи на турнірі у Франції, я просив своїх на той час агентів зайнятися пошуком нової команди для мене, тому що розумів, що я не хочу проходити через такий самий досвід, як в минулому сезоні, знову, до того ж відчував, що через інше ставлення до мене буду менше грати.

– А як проходило спілкування з тренерським штабом Сент-Джонстона стосовно вашої ситуації?

– Через те, що я вірив і розраховував, що перехід відбудеться, я зміг чесно відповісти тренеру, і вважаю це правильним рішенням. Переходу не сталося, але це футбол – таке буває. Після розмови з тренером я розумів, що не гратиму, і був готовий до цього.

Навіть після того, як прийшов новий головний тренер (але залишився попередній тренерський штаб), до мене постійно доходили згадки про те, що я «нещасливий в клубі». На полі я зʼявився в чотирьох матчах чемпіонату. Були травми чи дискваліфікації, і я «підстрахував». Я був приємно здивований, коли отримав можливість знову грати.

Після того, як я добре відіграв весь матч проти Рейнджерс (в якій зробив гольову передачу, – прим. «УФ»], що навіть відзначили самі футболісти суперника після гри, і взагалі не вийшов в наступному матчі, інших пояснень, як «підстраховка», мені важко знайти. Хоча одна людина приводила теорію, що я тричі зіграв в січні, і таким чином клуб хотів спробувати мене продати. Я це не коментую, та й значення це вже не має.

В січні прийшло багато новачків, частина з яких – легіонери, і коли всі отримали візи, мене перестали вносити до заявок. Навіть для двосторонок на тренуваннях в нас було забагато гравців, і нам доводилося мінятися.

– Чи заважали вам травми протягом останнього сезону?

– Було пошкодження, яке я отримав майже одразу після повернення на передсезонку, і я якийсь час відчував його наслідки, але зараз все добре.

– Чому Сент-Джонстон залишили одразу 20 гравців по завершенні сезону 2024/25?

– Це краще запитати у представників клубу. Мабуть, хтось сам не захотів продовжувати контракт, з кимось не захотів продовжувати співпрацю клуб. В будь-якому разі, я вважаю, що почати з нуля – найкраще для клубу, який потребує перебудови і зміни культури.

– Чи нема в клубу фінансових проблем?

– Щодо фінансового питання, то клуб старається економити абсолютно на всьому, але так було завжди впродовж мого перебування в команді, і, на жаль, це привело до того результату, який ми спостерігаємо. Сподіваюся, виліт стане плацдармом для перезавантаження, і клубу вдасться цю культуру змінити.

З футболістами завжди розраховувалися день в день і в повному обсязі, тому думаю, що фінансових проблем немає.

– Ви загалом провели майже п’ять років у структурі Сент-Джонстона. Які найяскравіші позитивні спогади у вас залишись після цього періоду?

– За п’ять років найяскравішими спогадами назву мій перший рік в команді, повноцінний дебют в чемпіонаті і збереження прописки у вищій лізі минулого сезону (2023/24 – прим. «УФ»].

В перший рік мене, на жаль, не зареєстрували на сезон через помилку в запиті на реєстрацію. Це були ще часи пандемії, і нас розподіляли по шість людей в одній роздягальні. Того року був дуже крутий і згуртований колектив, а досвідчені гравці сильно допомагали мені, за що я їм дуже вдячний. Команда досягла неймовірного успіху, вигравши два національних кубки (Кубок Шотландії та Кубок Шотландської ліги в сезоні 2020/21 – прим. «УФ»). Прикро, що я до цього не успіху не маю відношення і був частиною команди лише на тренувальному полі, але я багато чому навчився і отримав велику кількість задоволення.

Мій дебют у стартовому складі прийшовся на гру проти Селтіка – найсильнішої команди в країні. Ми дуже добре грали в тій грі, але поступилися, пропустивши на 90+4 хвилині (Cент-Джонстон програв удома Селтіку з рахунком 1:2. Матч відбувся 8 жовтня 2022 року – прим. «УФ»). Це була класна перевірка власних сил проти команди високого рівня, і емоції від того матчу були дуже позитивними, незважаючи на результат. Збереження прописки вже позаминулого сезону стало великим полегшенням і наче зняло камінь з душі.

– З якими відчуттями залишаєте Сент-Джонстон?

– Загалом, я не дивлюся на період в Сент-Джонстоні як на поганий час. Це був непростий час, але він точно не був поганим. Навпаки, я вдячний всім людям і обставинам, які траплялися мені впродовж всіх цих років в Шотландії. Завдяки ним я отримав великий досвід та виріс як людина і як професіонал.

Я приїхав зовсім юним у нове для мене середовище з іншою культурою, і за цей період точно подорослішав і загартувався. Навіть за останній рік, коли я не грав в офіційних матчах, були позитивні моменти. Мені пощастило познайомитися з класними людьми і справжніми професіоналами, з якими дружу і працюю як на футбольному полі, так і за його межами.

– І чому навчилися в цих професіоналів?

– Я давно займаюся індивідуально з тренером з фізичної підготовки (який став одним з моїх найближчих друзів), а минулого року познайомився зі спортивними науковцями, які співпрацюють з одним з шотландських університетів, і тепер я адаптував під себе і поєдную дві програми в одну систему.

Після тренувань я відправляю дані науковцям, а вони за допомогою власного софту створюють графіки, за допомогою яких можна відслідковувати різні показники. Час від часу приїжджав в університет для перетестувань. Зараз я можу відслідковувати свій прогрес у різних напрямках, доступу до даних яких я раніше не мав, і мені дуже цікаво все це вивчати.

Крім того, з минулого року я почав працювати з коучем, і відчуваю, що зробив крок вперед також і в напрямку своєї психології. Минулого літа звертався за рекомендаціями до нутріціолога і багатьма з них користуюся до сьогодні. Тому хоч і може здаватися, що я втратив рік у футбольному плані, але насправді я зробив прогрес, який підтверджують мої фізичні показники і моральний стан.

– Чи слідкували ви за грою Хіберніана та його українського форварда Миколи Кухаревича? Як оціните досягнення команди в минулому сезоні – бронзові медалі чемпіонату Шотландії, та чи спілкуєтесь особисто з Кухаревичем?

– З Миколою спілкуюся і вітаю його з бронзою. У Хіберніана сезон не пройшов гладко, як може здаватися – в якийсь момент вони були внизу таблиці, але змогли переломити обставини, в яких опинилися. Сам Микола позитивно відгукувався про команду і своє положення в ній, тому можу тільки порадіти за нього.

– Які маєте плани на майбутнє? Чи є вже пропозиції з інших клубів?

– Планами не поділюся, тому тут без інсайдів.

– А якби була пропозиція від одного з клубів української Прем’єр-ліги, розглянули би її?

– Я завжди розглядаю всі пропозиції, з України в тому числі. Не виключаю, що в певний момент карʼєри повернуся до України, але в даний момент пріоритетним вважаю європейський напрямок. Остаточне рішення залежатиме від пропозицій, які у мене будуть.