Український футбол

В ніч з 2 на 3 червня в Івано-Франківську раптово помер ексфутболіст першолігового івано-франківського «Спартака» та низки інших професійних і аматорських команд з Прикарпаття Іван Ципердюк.

Після початку повномасштабної війни Іван ніс службу в лавах Збройних сил України.

Іван Ципердюк народився 10 жовтня 1986 року в Івано-Франківську, де й розпочав займатися футболом у ДЮСШ-3. У професійному футболі Іван, який грав в амплуа півоборонця, дебютував у 2005 році в складі команди другої ліги «Чорногора» з Івано-Франківська, і вже протягом сезону 2005-2006 років він перейшов до складу провідної команди міста «Спартак» («Прикарпаття»), за яке відіграв у першій лізі провів 26 матчів.

У 2008-2010 роках Іван грав у складі аматорської команди «Карпати» (Яремче), у складі якої в 2009 році став володарем Кубка України серед аматорських команд і того ж року доклався до епічної перемоги яремчанського колективу в 1/16 фіналу Кубка України з рахунком 5:4 над вищоліговою «Волинню». У 2011 році Ципердюк став гравцем команди першої ліги «Енергетик» з Бурштина, в якій грав до кінця року, та зіграв 29 матчів чемпіонату України.

З 2012 до 2016 року Ципердюк грав у складі низки аматорських команд Івано-Франківської області, а в 2017-2021-му виступав у складі футзальних команд на першість міста Калуша.

З початком повномасштабної війни Іван Ципердюк вступив до лав Збройних сил України, останнім часом був переведений до Івано-Франківська. Один з колишніх гравців «Прикарпаття» розповів Sport.ua, що Іван потрапив до лікарні, впав у кому. Врятувати життя чоловікові медики не змогли. В Івана залишилися дружина і дві доньки.

«Мій вірний і найкращий друже Іване, чому так знає тільки Бог? – пише колишній голкіпер, нині воїн і близький друг Ципердюка Микола Плетеницький. – Ми з тобою пройшли все студентське життя нога в ногу і жили душа в душу. Створили сімʼї і дружили ними. Скільки можна згадати приємних перемог і гірких поразок. Маленький мій Заб Джуда, ти вже ніколи не скажеш мені «здоров, лапайко» або «воратарисько». Не зустрінеш, коли б я не приїхав до тебе до батьківської хати або твоєї сімʼї. Щиро не підтримаєш і не поспівчуваєш, коли мені буде важко. А ти це робив щиро із світлою душею і кожен раз ішов на поміч. Ципа, а як ми мали співати після клятої війни «Три браття з Прикарпаття»… Мені тебе буде дуже не хватати в цьому земному житті, бо таких як ти більше немає…Вічна тобі памʼять і Царства небесного, Іванку «Ципа», ти назавжди в строю».