Український футбол

Півзахисник “Шахтаря” Георгій Судаков розповів для SoccerBible про свої амбіції щодо переїзду за кордон, згадав найяскравіший момент у своїй кар’єрі в “Шахтарі”, поділився важкими спогадами про початок повномасштабної війни в Україні та розповів про вплив батьківства на його світогляд.

– Цього літа з’явилися нові чутки про інтерес клубів Прем’єр-ліги. Що б означав для тебе переїзд за кордон, як особисто, так і професійно?

– Переїзд за кордон був би великим кроком. Професійно це став би новий виклик — швидший темп, інший стиль гри та конкуренція на найвищому рівні. Грати в Прем’єр-лізі — мрія багатьох, і я не виняток. Якщо така можливість з’явиться, я хочу бути готовим на сто відсотків.

Особисто це також були б великі зміни: нова країна, мова, культура. Але саме такі виклики допомагають тобі рости. Мені подобається виходити за межі своєї зони комфорту. Якщо з’явиться правильний клуб і правильний момент — чому б ні?

– Ти дебютував у Лізі чемпіонів проти “Реала” у 18 років. Який момент найбільше запам’ятався тобі у твоїй кар’єрі в “Шахтарі”?

– Той дебют залишиться зі мною назавжди. Мені було лише 18, це був мій перший матч у Лізі чемпіонів — і одразу проти “Реала”. Важко описати ті емоції: страх, благоговіння, гордість — усе водночас. Тоді я зрозумів, що мрії можуть здійснитися, якщо наполегливо працювати.

Але чесно кажучи, найбільше запам’яталася вся подорож. Від академії до першої команди, зростання з клубом через злети та падіння — кожен крок робив мене сильнішим. Я вдячний “Шахтарю” за те, що завжди вірив у мене, навіть у важкі часи.

– Коли ти думаєш про наступний розділ своєї кар’єри, який клуб і яке середовище ти уявляєш?

– Я намагаюся не створювати ілюзій, але якщо говорити чесно, я хотів би приєднатися до клубу з чіткою футбольною філософією — такого, що довіряє та розвиває молодих гравців. Місця, де тренер бачить мене важливою частиною команди, а не просто черговим трансфером.

Для мене наступний крок буде не просто переїздом — це буде важливе життєве рішення. Я хочу, щоб воно було обдуманим.

– У 2022 році твоє життя кардинально змінилося. Чи можеш ти повернути нас до того моменту, коли ти ховався у бункері зі своєю вагітною дружиною?

– Це був один із найважчих моментів у моєму житті — початок повномасштабної війни. Ми прокинулися від вибухів, як і мільйони українців, і вже за кілька годин опинилися в бункері в Києві. Моя дружина була вагітна, і найстрашніше було не за мене — за неї та нашу ненароджену дитину. Те відчуття безпорадності та страху незабутнє.

– Не можу уявити, наскільки це було жахливо. Як ти поєднував страх, відповідальність і підтримання фізичної готовності, коли футбол повністю зупинився?

– Це був неймовірно важкий період. Було так багато невизначеності, але я знав, що не можу опустити руки. Йшлося не лише про підтримку фізичної форми — а й про збереження ментальної стійкості. Підтримка моїх близьких дуже допомогла. Я постійно нагадував собі, що це закінчиться, і коли це станеться, я повинен бути готовим.

– Ти якось сказав, що війна забрала твою футбольну мрію. Як ти знайшов свій шлях назад ментально та емоційно?

– Спочатку здавалося, що все зупинилося. Футбол здавався таким далеким, майже безглуздим з усім, що відбувалося. Було важко тренуватися, коли лунали сирени, а майбутнє було таким невизначеним.

Але з часом я зрозумів, що футбол — це саме те, що давало мені сили. Він став моїм способом боротьби, демонстрацією стійкості. Підтримка моєї команди, сім’ї та тренерів допомогла. Кожне тренування стало не лише фізичною підготовкою, а й емоційним відновленням. Я згадав, чому я почав — і це допомогло мені знову повірити.

– Яку роль футбол відіграв у твоєму зціленні після вторгнення, і як змінилося твоє ставлення до цього виду спорту?

– Футбол став моїм спасінням. Він дав мені щось, за що можна було вхопитися, відчуття рутини та контролю. Це вже була не просто гра — це стало способом залишатися сильним, рости, мріяти.

Після вторгнення я почав бачити футбол як щось більше, ніж кар’єру. Це спосіб об’єднувати людей, дарувати надію та нагадувати всім нам, що навіть у темряві є світло.

– Багато молодих українців зараз рівняються на тебе. Яке послання ти маєш для них щодо наполегливості та надії?

– Кожному молодому українцю: не втрачайте надії. Ми народилися у важкі часи, але саме це робить нас сильними. Кожен день — це шанс зростати, навіть коли життя здається важким.

Наполегливість — це не про ідеальні умови, це про те, щоб не здаватися, коли важко. У мене були моменти сумнівів, але я завжди нагадую собі, чому я почав. Якою б не була ваша мрія, тримайтеся за неї. За неї варто боротися. Крок за кроком ми будуємо майбутнє нашої країни — разом.

– Ти відверто говорив про те, як багато для тебе означає твоя сім’я. Як батьківство сформувало твоє мислення?

– Батьківство змінило все. Тепер усе, що я роблю — на полі та поза ним — має глибший сенс. Я відчуваю сильніше почуття відповідальності, тому що хочу бути прикладом для наслідування.

Це зробило мене спокійнішим і зрілішим. На полі я граю з більшою холоднокровністю та інтелектом. Вдома мені нагадують, що життя більше, ніж футбол — і це дає мені щоденну мотивацію.

– Ви з дружиною чекаєте на другу дитину. Як ти поєднуєш елітний футбол із тим, щоб бути чоловіком і батьком?

– Це, безумовно, виклик. Футбол вимагає багато, а тепер, коли на підході друга дитина, потрібно ще більше всього встигати. Але підтримка та розуміння в сім’ї — це все. Моя дружина — моя опора, вона допомагає мені залишатися приземленим.

Я намагаюся використовувати кожну вільну хвилину, щоб бути поруч, бути справжнім чоловіком і батьком. Баланс не завжди ідеальний, але він справжній — і це дає мені сили.

– Останнім часом ти більше досліджуєш моду та стиль життя у своєму особистому житті. Що тебе приваблює у цьому світі поза футболом?

– У мене завжди були інтереси поза футболом, і мода — один із них. Це спосіб виразити індивідуальність і креативність. Це дуже відрізняється від поля, але також вимагає впевненості та дисципліни.

Мені подобається експериментувати, знаходити власний стиль і надихатися іншими. Це допомагає мені рости та залишатися відкритим до нового досвіду — це інший спосіб побачити світ.

– Як ти виражаєш себе через моду, і чи дає це тобі іншу впевненість?

– Стиль дозволяє тобі говорити без слів. Через те, що я ношу, я можу показати, як я себе почуваю, хто я є. Йдеться не про бренди чи тренди — а про автентичність.

Коли я добре почуваюся в тому, що на мені одягнено, з’являється тиха впевненість. Мода дає мені простір бути більшим, ніж футболістом — бути повноцінною людиною.

– Ти бачиш себе моделлю чи засновником бренду після завершення ігрової кар’єри?

– Я ніколи не ставив собі такої мети, але й не виключаю цього. Мене приваблюють творчість і самовираження. Якщо з’явиться правильна ідея — щось значуще та автентичне — чому б ні?

Наразі моя увага зосереджена на футболі. Але приємно знати, що є й інші сфери, де я можу зростати.

– Чи є якийсь конкретний ікона стилю, дизайнер або бренд, який надихає твій стиль?

– Я не женуся за трендами. Мене надихає мікс — вуличний стиль, класика, все, що має настрій та індивідуальність. Мені подобається, коли одяг щось говорить без слів.

Стиль Льюїса Гемілтона мені дуже імпонує. У нього є той баланс зухвалості та елегантності, яким я захоплююся.