Український футбол

23 роки тому, 13 травня 2002 року, зупинилося серце одного з найвидатніших тренерів українського та світового футболу — Валерія Васильовича Лобановського.

Багаторічний наставник київського «Динамо» вісім разів приводив клуб до золотих нагород чемпіонату СРСР, п’ять разів — до найвищих нагород першості України, здобув із біло-синіми Кубок володарів кубків (1975, 1986) і Суперкубок УЄФА (1975). У 2000—2002 роках Валерій Лобановський очолював національну збірну України. Він зумів вивести українців у плей-офф кваліфікації чемпіонату світу 2002 року, але, на жаль, поїхати синьо-жовтим на мундіаль не судилося. На шляху української команди став майбутній срібний призер світової першості — збірна Німеччини.

Оцінкою заслуг Метра перед європейським та світовим футболом є Рубіновий орден УЄФА та орден ФІФА «За заслуги», кавалером яких він є. 2017 року УЄФА включив Лобановського до списку 10-ти найвидатніших тренерів європейського футболу з моменту створення союзу 1954 року.

Валерій Васильович, незважаючи на проблеми зі здоров’ям, до останнього залишався на своєму посту. 7 травня 2002 року він переніс інсульт під час матчу «Динамо» в Запоріжжі. За шість днів, 13 травня, серце тренера зупинилося.

Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ (легендарний український тренер)

Народився 6 січня 1939 року в Києві.

Майстер спорту СРСР, заслужений тренер СРСР, заслужений тренер України.

Ігрове амплуа — нападник.

Вихованець футбольної школи № 1 (із 1952 року) та футбольної школи молоді (ФШМ) у Києві (з 1955 року).

Виступав у командах: «Динамо» Київ (1959—1964), «Чорноморець» Одеса (1965—1966), «Шахтар» Донецьк (1967—1968).

Чемпіон СРСР 1961 року.

Володар Кубка СРСР 1964 року.

У чемпіонаті СРСР провів 253 матчі, забив 71 м’яч.

Провів 2 матчі за збірну СРСР та 2 матчі за олімпійську збірну СРСР.

Із жовтня 1968 року — на тренерській роботі.

Очолював клуби: «Дніпро» Дніпропетровськ (1968—1973), «Динамо» Київ (1973—1982, 1984—1990, 1996—2002).

Чемпіон СРСР 1974-го, 1975-го, 1977-го, 1980-го, 1981-го, 1985-го, 1986-го й 1990 років.

Володар Кубка СРСР 1974-го, 1978-го, 1982-го, 1985-го, 1987-го й 1990 років.

Чемпіон України 1997-го, 1998-го, 1999-го, 2000-го й 2001 років.

Володар Кубка України 1998-го, 1999-го й 2000 років.

Володар Кубка володарів кубків 1975-го й 1986 років.

Володар Суперкубка Європи 1975 року.

Півфіналіст Кубку/Ліги чемпіонів 1977-го, 1987-го й 1999 років.

Очолював національні збірні: СРСР (1975—1976, 1982—1983, 1986—1990), ОАЕ (1990—1992), Кувейту (1994—1996), України (2000—2001).

Бронзовий призер олімпійського футбольного турніру 1976 року.

Віце-чемпіон Європи 1988 року.

Бронзовий призер Азійських ігор 1994 року.

Помер 13 травня 2002 року в Запоріжжі. Похований на Байковому цвинтарі Києва.