Український футбол

Півзахисник «Динамо» Микола Михайленко прокоментував нічию у матчі 26-го туру УПЛ проти «Шахтаря» – 2:2.

– Я вважаю, що по першому тайму ні, а по другому мали перемагати, якби забили свої шанси.

– Це парадокс якийсь: перший, другий тайм.

– Так буває, це футбол, це емоції. За це ми, мабуть, і любимо футбол, тому що в першому таймі ми десь там швидкий гол пропустили, і він нас трішки збив, потім другий. Але другий тайм – вже зовсім все по-іншому. В цьому, я вважаю, краса футболу.

– Що сталося в перерві? Яка причина от того, що ви так дали динаміку в другому таймі?

– У перерві нічого особливого – просто ми якби зібралися з думками, зрозуміли, що ми можемо, якби… Ми як команда дійсно сильні і можемо і повернутися в гру, і навіть, я вважаю, могли виграти. Але нічия, і значить, так має бути.

– Таких було епізодів багато, де вас у центрі поля накривали, пресингували в першому таймі. В другому таймі все це… ну, якщо говорити з боку «Шахтаря», воно кудись зникло. Ви стали швидшими, чи вони десь не встигали за вами? Вони стали повільнішими? Не знаю, втома їх догнала?

– Ну, ми трішки перелаштувалися просто і, якщо можна так сказати, десь змінили трохи схему і почали по-іншому грати. І, як виявилося, може, чи вони були до того не готові, чи просто не могли вже нічого з цим зробити. І коли ти потім нагнітаєш, то вже важко перелаштуватися, і тиснули, і тиснули.

– Можете уточнити: це постійна зміна позицій та футболістів групи атаки?

– Я вам так не можу сказати.

– Ваші функції в другому таймі, вони десь більше під розіграш м’яча?

– Так. Я просто більше сідав якби третім, і, може, вони десь губилися в наших подальших перелаштуваннях, тому що там вінгери заходили в центр, наприклад. Якщо ми забили два м’ячі і могли ще забити, значить, все спрацювало.

– Для вас це поки найемоційніший матч у житті?

– Це ж класичне українське дербі. Ну і для мене особисто я вважаю, що так. Для мене це перше класичне, тому це особливий момент, і я точно його запам’ятаю на все життя.

– «Олександрія» якось так втрутилася, тобто є третя команда. «Олександрія» – ваша колишня команда. Руслан Ротань називав вас чи улюбленим, чи одним із улюблених футболістів. Як ви дивитеся на «Олександрію» в цьому сезоні?

– Ну, я вважаю, що це прекрасна команда з прекрасним колективом. І атмосфера в них супер, тому і на полі вони показують дуже хорошу гру. Там тренерський штаб, теж добре знаю їх. Все в комплексі супер. Я дуже за них радий і хочу, щоб «Олександрія» й далі була завжди в топі українського чемпіонату.

– Дуже багато створених моментів у другому таймі. Був якийсь момент, коли ви подумали: «Ну скільки ж можна не забивати?» Чи такого на полі не думаєш?

– Ні, ви знаєте, коли ти постійно нагнітаєш і з’являється купа моментів, ти не думаєш про те, що скільки можна. Ти просто віриш і працюєш саме на те, що от все одно має залетіти. Ми вірили до самого кінця. І так і вийшло: ми забили другий м’яч. Просто, бачите, у нас були моменти до цього – ми могли забити його раніше. Але вийшло так, що забили пізніше. Але для цього треба було вірити і ще старанніше працювати. Я вважаю, що всі хлопці молодці, і нам це вдалося тільки через те, що ми були однією командою сьогодні.

– Що ви подумали після того, як рахунок став 2:2? Чи ви задоволені цією нічиєю, чи хотіли ще третій забити?

– Ну, ви знаєте, коли ти в грі… Якщо брати, як розвивався перший тайм, то ми маємо бути задоволені. Якщо брати, як ми провели другий тайм, то, я вважаю, залишився той осад через те, що ми могли виграти. Але це футбол, і вийшло як вийшло. Тому ми маємо рухатися далі і показувати ще кращу гру, радувати наших уболівальників, яким сьогодні хочемо сказати дуже дякуєме, і дякуємо ЗСУ, – сказав Михайленко.