Український футбол

— “Колос” фактично завдав контрольного пострілу по і без того вмираючій чемпіонській інтризі. І при цьому не можна назвати перемогу ковалівської команди випадковою, вона, на відміну від “Шахтаря”, реально билася, в її діях була якась осмисленість і цілісність, чого не скажеш про команду Марино Пушича. Чому ж після того, як лігочемпіонівська гра з “Брестом” дала надію на те, що “Шахтар” нарешті прорвало, усе зрештою повернулося на круги своя, і “гірники” зараз там, де вони перебувають?

— Найімовірніше, тут кілька причин, які, з одного боку, говорять про недоліки “Шахтаря”, з іншого — про його потенціал. З одного боку, в команді достатньо кваліфікованих гравців, які вміють і бажають демонструвати якісну гру.

Інша річ, що справді якісні матчі “Шахтар” видає фрагментарно, інколи навіть протягом одного матчу робить це відрізками. І те, що не вдається таку гру показувати на довгій дистанції — це свідчить, якраз, про роботу тренерського штабу. Тренерська робота — вона досить невдячна, тому що інколи доводиться різати по-живому, інколи — сваритися з гравцями, примушувати їх робити те, що вони не люблять або не вміють. І в цьому компоненті, на мій погляд, Пушич якраз не є тим тренером, який сьогодні потрібен “Шахтарю”. Він мало працював головним тренером. Як асистент, він, можливо, непогано розуміється на якихось специфічних речах, але бути реальним керівником процесу в команді йому, напевно, не до снаги.

А “Шахтар”, маючи такий потенціал, потребує людини, яка зуміє вичавити з цього потенціалу і основний склад, і гру на довгій дистанції чемпіонату. Пушич у цьому плані під нинішні завдання “Шахтаря” не підходить.

У такій ситуації команда грає за настроєм — 10−15 хвилин може зіграти, потім зупинитися і перестати виконувати тактичні завдання, порушувати дисципліну. Усе це поступово призводить до таких результатів, що “Колос” — не хочу образити цю команду, але важко пригадати, коли вона забивала за гру по чотири м’ячі — забиває стільки “Шахтарю”, повністю перегравши його тактично.

— І при цьому “Колос” не “поплив” у ситуації, коли швидко розгубив свою комфортну перевагу.

— Гра нинішнього “Шахтаря” настільки зручна для будь-якого суперника, що команда з будь-яким складом гравців, за правильної організації та правильного настрою на боротьбу, на чорнову роботу, без проблем може ставити контргру.

Якщо проаналізувати всі ігри “Шахтар” у весняній частині чемпіонату — всі команди мали контршанси, без особливих тактичних хитрощів, без якихось індивідуально дуже сильних гравців, а просто грамотно вибудувавши оборону і не боячись бігти в контратаки. Як результат — “Шахтар” одразу ж припускається помилок, дозволяючи супернику грати. Контроль без інтенсивності, без пресингу, без руху вперед — він приречений. Це зараз чітко можна спостерігати у нинішнього “Шахтаря”. Контроль м’яча заради контролю — він не таїть у собі жодної загрози. Один великий квадрат 11 на 11, без бажання прискоритися, ризикнути, зробити гостру передачу. Усе навкруги, повільно, рафіновано. У такій грі швидше засинають футболісти “Шахтаря”, ніж втомлюються суперники. І будь-яка атака суперника є якщо не гольовою, то дуже небезпечною.

Чому Пушич не звертає увагу на такі моменти — не знаю. Може, не хоче сваритися з футболістами, може просто не може змусити їх підкорятися своїм вимогам. А може просто сліпо вірить у таку свою тактику.

— А може просто розуміє, що допрацьовує нинішній сезон, після якого його, судячи з усього, попросять на вихід і просто не має мотивації щось далі з команди вичавлювати?

— Можливо. Найімовірніше, просто хоче дочекатися фінішу, заробити свої гроші та піти. Але я вважаю, що проблема тут набагато ширша — вектор розвитку. І тут більше питань до клубного менеджменту. Те, що було актуально років 10−15 тому, гра з тотальним контролем, або, як кажуть ще, смачний футбол, зараз уже не на першому місці.

Смачний футбол, на мій погляд, — це той, який подобається вболівальникам. Якщо ж він не викликає емоцій, то він не смачний — він кислий і нудний. Раніше така гра приносила результат і подобалася вболівальникам, але поступального розвитку при цьому не відбувалося, і команда стала користуватися стереотипом, що контроль м’яча — це наше все. Усі європейські команди, які дотримувалися цього принципу — вони розвивалися в плані інтенсивності, швидкості, раціоналізму, пресингу, гри один в один.

Не можна сказати, що “Шахтар” у цьому плані зовсім стояв на місці. Крок уперед однозначно було зроблено. Але занадто швидко все переросло в стереотипи, а від них — у комплекси. Команда, тренери — вони просто в полоні цих комплексів і бояться пропонувати щось нове. Натяк на цю ідею спростити гру, зробити її більш раціональною був у ван Леувена, але вона ніяк узагалі не сприймалася ні футболістами, ні керівництвом. А тренер не зумів цю ідею донести, пояснити і змусити.

— Повертаючись до Пушича, у вас немає відчуття, що він регулярно тримав гравців у теплій ванні, створюючи їм просто санаторні умови, а на тлі цього інші команди пахали, шукали будь-яку можливість щось потренувати, спробувати, з тими самими дублерами або командами нижчих ліг?

— Склад “Шахтаря” за своєю якістю, за ціною і досвідом гравців на порядок сильніший за деякі клуби. Та й подивитися на чемпіонати інших країн, у якій інтенсивності грають у тій самій Англії, через два дні на третій, враховуючи всі турніри, де доводиться командам грати. Але при цьому вони знаходять якусь методику того ж фізичного, психологічного відновлення.

На жаль, наш нинішній приречений чемпіонат за самовіддачею, за рівнем — не рівня зарубіжним. Була ще якась напруженість і, відповідно, тонус восени, за рахунок єврокубків.

Але парадокс “Шахтаря” виявився в тому, що, підготувавшись до офіційних матчів протягом двох тижнів після відпустки, команда виглядала набагато цікавіше, ніж вона грає в середині сезону. Чи не говорить це про провал тренувального процесу? Напевно, говорить. Команда не готова ні фізично до боротьби, ні психологічно до опору суперника, та й із дисципліною далеко не все гладко. Відчуття, що гравці виходять просто погратися з м’ячиком, потримати його, а там — як вийде. А виходить, м’яко кажучи, не дуже. Будь-яка подача з флангу — паніка. Ми не можемо вивести м’яч від воротаря, коли розігруємо, все виходить так, що воротар стає найкращим плеймейкером.

І таких моментів багато. Професіоналізм — це робити свою роботу якісно через не можу, на межі сил. А не тільки тоді, коли є кураж.

— Які, на ваш погляд, реальні шляхи виходу з цієї ситуації?

— Насамперед — зрозуміти, який футбол потрібен, у який бік рухатися. Може, частина футболістів не готова до нового футболу, не мотивована. З ними треба розлучатися, поки на них є ціна. А потім уже під чітко сформоване завдання шукати тренерський штаб. За самовіддачею, за дисципліною багато наших українських тренерів виглядають цікавіше, ніж Пушич. Шукати потрібно тренера, який знайде ключі і до командної гри, і до кожного футболіста.

— У майбутньому класико “Шахтар” ще здатний щось запропонувати “Динамо”?

— Однозначно так. Це принципова гра, в якому б хто не перебував у стані і на яких би не був місцях. Це більше, ніж просто гра за три очки. І вона може вийти бойова як для глядачів, так і для самих футболістів. Ну і для останніх такі матчі — гарна нагода про себе зайвий раз заявити, підвищити свою ціну і самооцінку у власних очах. Та й Пушичу, напевно, захочеться голосно грюкнути дверима.