Український футбол

Під час роботи Андрія Шевченка у збірній Микола був спікером головного тренера та перебував увесь час із командою. Він є шкільним другом Андрія Миколайовича, а відео, як Шева вкрав у нього гаманець під час прямого ефіру, облетіло весь світ. Також Васильков веде Ютуб-канали «ВЗБІРНА» та «Пряма Червона» із Фоззі.

— Що тобі найбільше запам’яталося у періоді, коли ти був у збірній?

— Запам’ятався дух збірної, що ти робиш щось «вау». Я повністю усвідомлював, що це тимчасова робота і я там не сидітиму вічно. Я просто насолоджувався, що я є частиною цієї команди.

— Яким був Шевченко у збірній?

— Він зробив футбольну революцію у національній команді. Я маю на увазі гру першим номером, контроль м’яча, вихід із оборони в атаку через короткий пас, а не лонгболами та середніми передачами. Це було новаторство для збірної. Навіть Леоненко мені казав, що цього ніколи не станеться, ми маємо традиції і люди до цього просто не готові.

Також у Шевченка у збірній було три залізні правила:

Перше – поважати дисципліну та графік. Ніхто не повинен спізнюватися. Друге — усі мають бути одягнені в одному стилі. Третє – правило спілкування. На обідах ніхто не мав включати телефони, має бути живе спілкування між собою.

Не знаю як зараз, але це багато чого дало збірній.

Шевченко як молодий тренер багато часу проводив на полі, він був близький з кожним гравцем. На той час усі відзначали особливу атмосферу у збірній. З Шевою ми не були такі близькі до роботи в збірній, у нього своє життя, у мене своє. Але за ці 6 років у команді я ніби повернувся до шкільного минулого.

— Як у збірної відбувався тренувальний процес? Чи багато хто казав, що рішення приймав Тассотті, а Шева був більше мотиватором?

— Ні, кожен мав свої функції. Шева, можливо, привніс таку історію, що мав Блохін. У Блохіна був Альтман, який давав свої навантаження, Баль відповідав за свій напрямок, Кузнєцов ставив гру в обороні. Це є нормальна практика.

Шевченко радився з усіма, але остаточні рішення ухвалював одноосібно.

У цьому плані у збірній був конструктив. Павлов дуже правильно сказав про Шевченка: «У нього є сміливість, притаманна молодим». У нас багато хто бояться приймати сміливі рішення, а Шева дуже швидко робив висновки з невдач. Це підтверджує хороша статистика Шевченка у збірній.

Звичайно, він мав і невдачі з різних причин. Тренери у збірній дуже залежать від футболістів. Вони не тренують, а беруть тих, хто є під свою модель. Потрібно розуміти, що збірна – це не абстрактний набір найкращих футболістів на чийсь погляд, а набір гравців під конкретного тренера.

— Буяльський із цією думкою може не погодитися. Він лідер Динамо, але у збірній рідкісний гість.

— Буяльський страждає, бо схема не під нього. Динамо грає не так, як збірна. Буяльський – специфічний футболіст зі специфічними завданнями на полі.

Насправді це проблема Буяльського, а не збірної — що він не може підлаштуватися.

Граючи в Генті, Малиновський мені колись казав, що, приїжджаючи до збірної, він починав забувати весь відпрацьований автоматизм, який був у клубі. Футболістам важко змінюватись у збірній.

Буя дуже класний хлопець і футболіст, але так трапилося. Йому треба все переварити і, гадаю, його найкращі часи у збірній ще попереду. До речі, він досить багато зіграв у збірній, тож не можна говорити, що він ізгой. Те, що він зараз мало потрапляє до збірної, — це збіг обставин, моделі команди, його форми та травм.

— До речі, які в тебе стосунки у збірній були із Шовковським? Він же на тебе дуже довгий час ображався, що журналісти перекрутили твої слова і подали так, що ти назвав Шовковського «тупим».

— У мене було багато інтерв’ю, за які на мене ображалися. Колись прес-аташе Динамо Льоша Семененко мені сказав: «Микола, ти собі не уявляєш. Нещодавно ми летіли з командою і до мене підійшов практично кожен зі словами: «А чи не можна з цим Васильковим якось вирішити?» (сміється, – прим. А.П.).

Зараз із Шовковським у мене чудові стосунки. Коли Саня прийшов до збірної, я одразу провів із ним зустріч, і ми добре поговорили. Я дуже радий, що Шовковський залишився у збірній, бо в перспективі він не помічник, а головний тренер. Знаючи його характер, він використовує час у збірній дуже продуктивно для себе.

— Прощальна прес-конференція Шевченка у Києві. Що це було і чому так сталося?

— У липні після чемпіонату Європи він мені сказав, що хоче зробити прес-конференцію, на якій підіб’є підсумки його періоду роботи у збірній. У нього якраз закінчувався контракт. Я не знав, про що саме він там говоритиме.

Він хотів зробити цю прес-конференцію раніше, але ніяк не міг зібрати всіх тренерів. Шева хотів, щоб кожен розповів про свій період у збірній: і Тассотті, і Мальдера, і Хара. У результаті їх вдалося зібрати тільки тоді, коли тренером він уже не був. Ось така іронія.

— Павелко казав, що УАФ надсилала Шевченка листа з продовженням контракту, Андрій Миколайович казав, що нічого не отримував. То що трапилося насправді?

— Я не брав участі у їхніх переговорах. Можу лише сказати, що контракт із ним не продовжили.

— Костянтин Андріюк написав, що проблема у грошах. У Шевченка та його тренерського штабу був контракт – 35% – ЗП та 65% – бонус за вихід на ЧЄ-2020 та майбутній ЧС-2022. Але старт відбору був провалений і Шевченко сказав Павелко: «А давайте змінимо умови 65% зп та 35% бонус». Це правда?

— Та я читав, Андріюк написав у Фейсбуці, що Шева дуже любить гроші. Там немає жодної суттєвої інформації, щоб це коментувати, він висловив у соціальній мережі свою думку. У нас вільна країна, хто що хоче, те пише.

— Артем Мілевський в одному з інтерв’ю розповідав, що Шевченко дуже жадібний і ніколи не розплачувався за себе у ресторані, коли відпочивав із компанією. Можеш підтвердити чи спростувати?

— Найчастіше я завжди плачу за себе сам. Ланністери завжди платять за рахунками (сміється, – прим. А.П.).

Я бачив, що Шева практично завжди частує всіх у ресторані.

Тож у мене про Шеву протилежні від Мілевського дані. Може, Мілевський за нього і платив, я можу говорити лише про свій досвід.

— Шевченко — почесний поціновувач автомобілів. Розкажи, який у нього у Києві автопарк?

— На мою думку, у нього в Києві лише один старенький Range Rover. Більше тут я в нього автомобілів не бачив. Ще коли він грав у Динамо, у нього був Porsche Panamera, але де він зараз — не знаю.

Скільки я його бачив у Києві, він постійно їздить на своєму Range Rover, а іноді буває зовсім на машині свого однокласника Гени, він його часто возить на своїй Honda Pilot.

— Що Шевченко думає про подальшу кар’єру?

— Я з ним розмовляв і наскільки зрозумів, доки йде війна, він взагалі не планує відновлювати кар’єру тренера. Принаймні поки йдуть активні бойові дії.

Він каже, що всі зусилля кине на те, щоб використати своє ім’я та вплив, щоб допомогти Україні та залучити якнайбільше коштів.

Також він запустив спільно з «1+1» проект «Спортивний фронт», головною метою якого є бойкот спортсменів-росіян, які висловилися за війну або не озвучили свою позицію, та всебічна підтримка українського спорту.

— Наскільки я розумію, у Шевченка ще діє контракт із Дженоа?

— Я знаю також, як і ти, із преси. Мені не зовсім коректно питати про це Шеву. Мені здається, що діє, але точно не скажу.

— Ти навчався в одній школі з Шевченком. Розкажи, яким був у дитинстві та юності майбутня зірка футболу?

— Він молодший за мене на три роки, а в школі це прірва. Можливо, я й не дуже б з ним знався, але ми грали у футбол. Пам’ятаю, як я сиджу у класі та дивлюся футбол з третього поверху. Виходить Шева в адідасовських спортивних трусах із синтетики (він же тоді на Нивках займався і їм дали нову форму). Це було дуже яскраво на тлі решти. Він почав водитися і його реально ніхто навіть не чіпав, напевно, боялися шорти забруднити (сміється, — прим. А.П.).

Але у футболі тоді ми мали інші лідери. Мій однокласник Гена Копійка вже подавав м’ячі до Динамо. Тоді ми всі були впевнені, що якщо з нашої школи хтось і буде до Динамо, то це Гена Копійка.

Але в результаті так сталося, що Гена став юристом, а головною зіркою нашої школи став Шева.

— Ти навчався в одному класі із сестрою Шевченка Оленою. Андрій Миколайович в одному з інтерв’ю сказав, що його мама та сестра відмовилися залишати Київ під час війни. Як вони мають справи, чи не постраждало майно під час обстрілів?

— Шевченку таки вдалося їх переконати виїхати. Його мама дуже сильно не хотіла їхати, так само, як і моя, але він її вмовив. Тепер вони в Італії.