Український футбол

Колишній прес-аташе національної збірної України Олександр Гливинський висловив свою думку про легендарного форварда «Динамо», а нині президента УАФ Андрія Шевченка, і чи може звільнити очільник УАФ головного тренера збірної України Сергія Реброва.

— Ви мали можливість спостерігати за Андрієм Шевченком, коли він був гравцем, потім тренером збірної, і зараз — чиновником, президентом Української асоціації футболу. Як він змінювався?

— Змінювався відповідно до свого статусу. Я пам’ятаю його ще гравцем юнацької збірної U-19. Це був 1994 рік, у Львові наші грали з Нідерландами у плей-офф. Шевченко забив гол на стадіоні Україна. Я попросив адміністратора для інтерв’ю вивести з роздягальні саме Андрія.

Це було моє перше інтерв’ю із Шевченком. За Нідерланди тоді, до речі, два голи забив Кларенс Зеєдорф, майбутній партнер Шевченка по «Мілану». Також грав Патрік Клюйверт. Зіграли 2:2.

Шевченко казав, що у матчі-відповіді боротиметься за перемогу. Вже тоді, у 18 років, був досить впевненим у собі. Потім він ставав уже і лідером національної команди. Багато в чому його змінив перехід у «Мілан»: і світогляд, і бачення багатьох речей.

— Коли Шевченко отримав європейське визнання, у 2004 році вигравши «Золотий м’яч», він став менш відкритим до спілкування?

— Таке визнання впливає. Шевченко завжди був обережним у контактах та спілкуванні з пресою. Були відверті інтерв’ю, звісно. Хоча загалом, мені здається, він надто обережний у висловлюваннях.

Важко сказати, чи була з ним якась вирішальна зміна саме після здобуття «Золотого м’яча». Він тоді привіз його до Києва, до пам’ятника Валерію Лобановському біля стадіону «Динамо». Вшанував свого наставника. Це важливий момент.

З Шевченком завжди доводилося довго домовлятися про інтерв’ю. І він завжди казав, що багато інтерв’ю не дає. Хоча мені вдавалось запрошувати його на бесіду і перед його відходом до «Мілану»: і коли він був у Мілані, і коли повертався.

Мабуть, коли Андрій Миколайович працював тренером збірної, то давав багато інтерв’ю. За це у нас відповідав Микола Васильков.

— У збірній мало значення, що Шевченко для багатьох гравців був кумиром, на іграх якого вони росли?

— Так, багато хто в збірній з дитинства мріяв бути таким, як Шевченко. Для них це був цікавий момент, додаткова мотивація.

— А яким він був, коли став тренером збірної?

— Це був виклик для нього. Він має таку якість — бути лідером. Це правда. Для нього важливо почуватися володарем ситуації. Він як справжній бос поводився в збірній. Стаффу і працівникам точно було не просто. Він вибагливий, тримає дистанцію. Я не назвав би його завжди справедливим керівником. Але у кожного тренера свій стиль.

З футболістами він поводився інакше. Був досить вимогливим на тренуваннях та у грі. Але знаходив можливість і підбадьорити, шукав особистий контакт із гравцями. Він якось міксував — вимогливість під час тренувань та ігор, а потім моменти дружньої психологічної підтримки у побуті. Він це вміє, як не кожен тренер.

— Мені здавалося, що після успіху у збірній Андрію Миколайовичу варто таки залишитися у тренерській професії. Вам не здається?

— Не знаю, чи захоче він повернутися до тренерства. Функціонер — це вже інше. Він має цікаві якості, саме як тренер. Він зібрав тоді у 2016 році гарну команду помічників, гарний колектив. Це дуже важливо.

Насамперед — Андреа Малдера, який відповідав за аналітику та за тактику. Дуже сильний спеціаліст. Шевченко часто з ним щось обговорював. Роль Малдери в успіхах тієї збірної, яка у 2019 році з першого місця у відбірній групі вийшла на Євро-2020 і дійшла до чвертьфіналу, дуже важлива.

Мені здається, що тренерство — саме для Шевченка. Але нині він функціонер. Зрозуміло, що він велика зірка у нашому футболі. І його кандидатура не викликала жодних запитань. Але йому ще треба показати себе як функціонера. Зараз він має багато викликів. Для футболіста та тренера робота функціонера дуже непроста. Цей непростий шлях він лише розпочав.

Місяць тому була прес-конференція, на якій незвично було те, що цілу годину тривав звіт різних членів його команди. А потім і він сам відповідав на запитання. Я думаю, йому ще багато над чим є працювати. Керівник УАФ має багато спілкуватися з медіа, а це була одна прес-конференція за цілий рік. Потрібно спілкуватися більше, вміти спілкуватися та відповідати на гострі запитання журналістів.

— Саме Шевченко у липні минулого року вирішив, що ви не працюватимете зі збірною?

— Я відчував, що Шевченко має бажання змінити мене на цій посаді. І все. Я спитав: «Чому?». Він сказав, що вважає, що мають прийти нові люди. У відповідь я здивувався, адже ми з ним із одного покоління, фактично.

У мене до нього не було жодних питань, що він очолив УАФ. Я був готовий продовжувати свою роботу. Однак, якщо таке бачення у керівника, що ж… Я знаю, що це було його бажання. Це його рішення. Окей.

— Ви думаєте, причина саме в тому, що потрібні були нові люди?

— Не знаю. Я працював так само, як і раніше, жодних нових побажань до мене не було. До липня 2024 року я вже рік відпрацював з новим тренером — Сергієм Ребровим. Можливо, хотіли більш лояльну людину. Все-таки я працював у збірній 14 років, більшість футболістів до команди прийшли вже за мене. Лише Андрій Ярмоленко прийшов раніше. Можливо, хотіли більшої лояльності нових людей. А може, хтось їм порадив. Я не збирався заперечувати.

Поки я працював рік із Ребровим, а до цього з Шевченком-тренером і ще раніше, як із гравцем, то завжди намагався донести, що гравці та тренери мають бути підзвітні і вболівальникам, і медіа. Я постійно про це говорив. Не скажу, що завжди все вдавалося. Не знаю, чи в цьому причина.

Національна команда не може бути закритою. Це команда всього народу та всієї нації. Це набагато більше, ніж клуб. Хоча й клуб має бути відкритим перед своїми вболівальниками. Не може бути закритий режим. Люди мають право знати. Ми знімали усередині збірної її побут та реакції хлопців так, щоб було відчуття присутності.

— А як зараз із цим у збірній?

— Наскільки я знаю від колег, зараз із командою трохи складніше стало комунікувати. Складніше одержати дозволи на інтерв’ю. Футболісти завжди бояться, що щось буде спотворено. Їм безпечніше щось повідомляти уболівальникам через власні соцмережі, розвивати їх.

— Вам не здається, що клуби та футболісти все більше намагаються обходитися без журналістів?

— Не варто забувати, що саме журналісти розвинули футбол до такої популярності, що до нього виник масовий інтерес. Суспільство це легко забуло. Журналісти писали та знімали чемпіонати світу з футболу, коли десятки років тому ці турніри ще й близько не були настільки популярними. Журналісти вигадали «Золотий м’яч». І ідея Кубка чемпіонів належить журналістам. Про це вже всі забули.

Так, журналісти завжди можуть спитати щось незручне. Але не варто боятись відвертих питань. Хоча це дуже важко донести. Треба брати приклади зі світових атлетів, вони більше спілкуються.

Проблема й у тому, що у нас зараз не так багато журналістів, спочатку через COVID, а зараз через війну, які можуть виїжджати за кордон, щоб поспілкуватися безпосередньо. Багато медіа у нас беруть інформацію із іноземних джерел. Роблять трохи «по-хуторянськи». ЗМІ вважають відправку журналіста за дві-три тисячі доларів на міжнародні змагання неринковими витратами.

Ми тут, як хуторяни. А телеканалами ж керують великі бізнесмени, це ж у них бізнес. Ось це хуторянство плюс комерційний підхід — зібрати побільше грошей на рекламі і не платити за ексклюзивні матеріали, — це те, що мене дратує.

— Вистачало голосів, які говорили, що роль Шевченка у збірній у 2016−2021 не була визначальною. Всю основну роботу виконували його помічники. Це так?

— Шевченко був добрим менеджером. Менеджер з англійського футболу, наприклад, це і є головний тренер. Він підібрав хорошу команду. Шевченко та Малдера часто на полі були одночасно. Андреа багато працював над побудовою тактики. Андрій брав у цьому участь. Досвід Малдери, його вміння та розуміння грали у цьому ключову роль. Шевченко був лідером цієї класної тренерської команди, в якій італієць був дуже важливим гравцем.

Інший помічник — Мауро Тасотті — теж дуже досвідчений. Але розмовляв тільки італійською. З гравців лише Малиновський знав цю мову.

Шевченко, Малдера і Тасотті розподіляли між собою ролі. Вони втрьох часто розмовляли, і за зачиненими дверима багато дискутували про стратегію та тактику. Вони мали гарну синергію. Помічники у тренерському штабі дуже важливі. Вони повинні враховувати багато важливих речей. Але рішення та відповідальність були за головним тренером. Збірна при них справді чудово грала.

— Ви пішли зі збірної 11 липня минулого року. А вже за два тижня Олімпійська збірна України з футболу вперше поїхала на Олімпіаду. Хоча й далеко не в оптимальному складі. Шевченко, як президент УАФ, міг вплинути на те, щоб збірна в Парижі мала сильніший підбір гравців?

— Я думаю, що міг. І я вважаю, що це було його завданням. Все ж таки він має авторитет у футболі. Тренер олімпійської команди Руслан Ротань спочатку говорив про цю проблему. А потім просто сконцентрувався на тих хлопцях, які були. І робив правильно. Інакше б він деморалізував цей склад, якби говорив увесь час, що в нас могла би бути сильніша команда.

Але, однозначно, вважаю, що Шевченко міг би більше вплинути на «Динамо», щоб воно дало трохи більше гравців. Та й на «Шахтар». Георгій Судаков міг би грати. І Назар Волошин міг би також. Гравців збірної не вистачило. «Динамо» та «Шахтар» у результаті вирішили відправити однакову кількість гравців.

Могли бути Бражко, Волошин, Вівчаренко, Ванат із «Динамо». З «Шахтаря» — Судаков, Бондаренко. «Зоря» не відпускала Батагова, потім відпустила. «Зоря» теж думала про свою підготовку до сезону… Кричущий факт: Олексія Сича «Рух» намагався показати у грі з «Лутоном», щоб продати у цей клуб. Про це багато хто писав. Він також приїхав пізніше.

Таке ставлення було до олімпійської команди — за залишковим принципом. Авторитет Шевченка міг би дозволити тоді і з «Челсі» поговорити про Мудрика. І з «Бенфікою» про Трубіна. Лісабонці відпустили воротаря Лео Кокубо до збірної Японії А Трубіна не відпустили.

— Чому наші клуби так поставилися до цього питання?

— Зрозуміло, що це все непросто, клуби готуються до сезону. Але в чому цінність Шевченка як функціонера, то це у тому, що він зірка футболу. Такі питання може вирішувати його авторитет. Він заходить — і всі знають, хто прийшов. Тут не було необхідної допомоги олімпійській команді.

Подивіться, наприклад, Хакімі з «Інтера» приїхав грати за Морокко. Наша команда зрештою у Морокко виграла 2:1. Але програли Іраку 1:2, де більшість гравців була з національної команди. Зовсім інший підхід.

— При іншому складі команда мала би шанс на вагомі місця?

— Це була перша в історії наша футбольна команда на Олімпіаді. Марокко виграло бронзу. Нам для медалей потрібно було вийти із групи та виграти чвертьфінал. І це було б уже круто. Зіграли непогано, але в нас могла б бути суттєво сильніша команда. Це однозначно недопрацювання УАФ. Ротаня залишили на призволяще.

У 2023 році на молодіжне Євро поїхали і Судаков, і Мудрик, — і вийшли до півфіналу. А на Олімпіаді був якщо не другий, то півторачний склад. Я спілкувався і з Мудриком, і з Трубіним, і з Судаковим, і з Бражком. Вони всі хотіли поїхати на Ігри. Кожного гравця, скажімо так, «душить» клуб зобов’язаннями.

Грати за збірну — це грати за честь країни. Але на олімпійську збірну це чомусь не поширилось. Я питав про це на прес-конференції Шевченка. Він сказав, що «ми не будемо впливати і втручатися, клуби самі вирішать». Ну, у національній команді так не роблять…

— Вам подобається, як грає збірна при Сергії Реброві, який очолив команду влітку 2023 року?

— Мені подобалося те, як збірна демонструвала характер у відборі до Євро-2024. Я бачив його тренерський підхід. Він відпрацьовував тактику, намагався привнести свій стиль у побудову гри. У принципі, це частково давало результат.

Подобалося, коли ми робили ці камбеки у відборі — з Північною Македонією у червні 2023 року, коли програвали 0:2, але виграли 3:2. Була й перемога в жовтні того ж року на Мальті 3:1, коли ми першими пропустили. Такі ж вольові перемоги у березні 2024-го у стиках з боснійцями (2:1) та ісландцями (2:1). Його робота таки давала результат. Однак, чомусь ми просідали у перших таймах.

Те, як ми минулого року зіграли в Лізі націй, мені зовсім не сподобалося. Хіба ми мали ігровий малюнок на початку турніру? Те, що ми перемогли наприкінці Албанію 2:1, якось врятувало ситуацію. Вдалося забити два швидких гола. Але ми здебільшого не давали грати супернику, аніж були креативними, такими, якими могли б бути. Зважаючи на те, що наші гравці могли показувати видовищну, цікаву та змістовну гру. Ми намагалися тримати контроль м’яча, але з цього контролю виникало дуже мало моментів. Щоразу все висіло на волосині. Вдалося мінімально обіграти грузинів та зіграти з ними внічию на виїзді. І обіграти албанців завдяки двом швидким голам на 5 і 10 хвилинах.

Але, фактично, ігрового малюнка немає. Я не вважаю цю збірну найталановитішою, як її називав дехто перед Євро-2024. Бували талановитіші колективи. Але команда могла б показувати яскравіший футбол. Поки що його не видно.

— Ви були частиною команди, бували у роздягальні команди. Якою була атмосфера після стартової поразки на Євро-2024 від румунів 0:3?

— Було абсолютне спустошення. Дуже болісна поразка. Усі сиділи похнюпившись, і голови опущені… Андрій Ярмоленко захотів поговорити із командою. Він попросив мене покликати Іллю Забарного, який уже давав інтерв’ю у мікс-зоні. Хлопці зібралися і самі щось говорили. Потім Андрій розповідав, що вони вирішили, що мають прийняти цю відповідальність, що треба як чоловікам битися, згуртуватись і пережити цей момент. І у наступній грі перемогли словаків 2:1. Але, на жаль, не вдалося обіграти бельгійців. Хоча моментів створили достатньо. Ця поразка від румунів і зупинила команду на груповому етапі. Поставила хрест.

— Андрій Лунін тоді помилився у двох епізодах, які призвели до пропущених голів. До нього були особисті претензії?

— Не прийнято провину спихати на когось одного. Воротар на останній позиції, його підстрахувати нема кому. Ні, я не чув від когось якихось претензій до Андрія.

— А як збірна себе почувала після нічиєї у третьому матчі з Бельгією?

— Переважала все-таки прикрість. Гра з бельгійцями була гарною. Але, нажаль, реалізація… Це найвищий рівень майстерності — реалізовувати моменти. Їх було достатньо.

Ось зараз, у березні, у Лізі націй буде два матчі-реванші з бельгійцями. Буде стик у плей-офф, буде шанс довести, що впевнена гра проти них була не випадковою. Бельгія має дуже сильну команду. Тоді вони мали кризу, але зараз уже новий тренер.

Я пам’ятаю, говорив із Трубіним після того матчу з Бельгією, й він казав, що було почуття недомовленості. Але так буває: лише одна поразка — і наздогнати вже неможливо.

— Чи була ймовірність, що після невдалого Євро-2024 Сергія Реброва усунуть від роботи зі збірною? Чи грало роль, що Ребров і Шевченко — старі друзі?

— Я думаю, що такої ймовірності не було, саме через те, що Шевченко очолює УАФ. Він підтримував Реброва від початку. Можливо, ви пам’ятаєте кадри, коли на вокзалі проводжали збірну на те Євро, то Шевченко по-дружньому обійняв Реброва. Він його завжди підтримував і підтримує зараз, і ймовірності того, що Сергія Станіславовича звільнять після проваленого Євро, я не бачив. Навпаки, вважалося, що Ребров працюватиме до чемпіонату світу 2026 року, і на чемпіонаті, якщо він виведе туди збірну.

Думаю, якби збірна в Лізі націй вилетіла до групи С, то питання стало б гострішим. Але мені здається, що Шевченко все одно його захистив би. А так, група В залишилася, може, і за групу А побореться. Хоча навіть якщо програємо бельгійцям, все одно орієнтир буде на чемпіонат світу. Подивимося на результати.

Поки що успіхи Реброва — це виграні стики з Боснією та Ісландією. Ліга націй — невиразна. Вдалося врятуватися лише наприкінці. Нічого вражаючого не досяг. Все залежатиме від відбірної кампанії на чемпіонат світу. Ребров має надійний тил в особі Шевченка.

— Це добре для збірної, що є така синергія між президентом УАФ та головним тренером?

— Для збірної добре, коли тренер відчуває підтримку президента. Бо якщо натягнуті стосунки, то це у будь-якому разі вилізе боком. Завжди є потреби в організації зборів, побутових моментах, організації товариських матчів. Хоча їх нині менше, через Лігу націй. Синергія тут точно не завадить. Плюс відчуття стабільності завжди допомагає тренеру. Коли відчувається, що над тобою нависає Дамоклів меч, що кожна поразка може закінчитися звільненням, гарного настрою це не додає.

Головна мрія для Реброва — це вихід на чемпіонат світу. Але якщо йтиме поразка за поразкою, то це дестабілізує команду.