Український футбол

Кілька днів тому керівництво УАФ припинило співпрацю з головним тренером юнацької збірної України (U-17) з футболу Юрієм Морозом.

В розмові з кореспондентом Sport.ua заслужений тренер України Юрій Мороз розповів чи стало несподіваним це рішення функціонерів, поділився планами на майбутнє:

– Тренерська кар’єра така, що завжди повинні бути спаковані валізи… Але я до того, що зі мною вирішили не продовжувати контракт віднісся зважено, з розумінням. Важливо, що я готовий до нових викликів.

– Ви почали працювати в УАФ 2022 року, але головне випробовування було пов’язане з минулорічним виступом юнацької збірної України (U-17), яке, на жаль, виявилось невдалим. В чому причина провалу?

– Мабуть, оті впевнені звитяги над греками, швейцарцями та словаками в відборі таки зіграли негативну роль. Хлопці десь переоцінили себе, впіймали «зірочку», на клубному рівні легковажили при підготовці до Євро. Є й наша вина – тренерського штабу, який не достукався до підопічних й тому були проблеми, як з фізичною, так й психологічною підготовкою. Принаймні, з тим підбором виконавців українці повинні були виходити з підгрупи.

– Все ж, подейкували, що на виступ наших футболістів негативно вплинула також присутність головного тренера молодіжної збірної України Унаї Мельгоси, який втручався в вашу роботу.

– З ним проблем не було. Я б не драматизував так ситуацію. Адже згаданий Мельгоса був присутній й на відбірному турнірі й це не заважало тоді українцям упевнено перемагати. Повторюю, тут було колективне недопрацювання.

– З тих гравців, які були торік під вашою орудою хто з часом може голосно постукати до дверей національної збірної?

– Так далеко не варто загадувати. Можу тільки уточнити, що в тій збірній лідерами були Кирило Дігтяр, Богдан Редушко, Павло Люсин, Артем Степанов, але ще невідомо, як вони подолають складний перехід від юнацького до дорослого футболу. Багато буде залежати не тільки від них, але й клубних тренерів. Пригадується, ті ж Віталій Миколенко та Ілля Забарний були мало задіяні в збірній України різного віку, проте це не завадило їм добре себе проявити вже на дорослому рівні. Тут багато важать різні чинники.
Користуючись нагодою хочу віддати належне тим фахівцям, які були поряд зі мною три останні роки: Сергію Дем’янцю, Володимиру Іконникову, Олександру Процюку, Олексію Букачу, Ярославу Остроушку та Петру Марчуку. Все ж, звитяг було значно більше, ніж розчарувань.

– Що далі?

– Наразі не знаю, де продовжу кар’єру, буде це юнацька команда чи доросла. До речі, свого часу мені вже доводилося очолювати елітний «Чорноморець». Отож, досвід є. Не виключено, що вимогливі одеські вболівальники чекали від нас більшого, проте я вважаю, що чужого місця не займав, зрештою, з того складу нині на видноті Максим Брагару, Владислав Ванат, Крістіан Біловар, Микола Михайленко. Головне – якісно працювати над виправленням помилок і не зупинятися.