Український футбол

Колишній півзахисник збірної України Сергій Кравченко розповів, що для нього означали “Дніпро” та “Дніпро-1”.

‒ Що для вас особисто означає ФК “Дніпро” та СК “Дніпро-1”?

‒ Найголовніше, що у цих командах я провів найдовший період своєї професійної кар’єри. Я завжди грав для дніпрян та віддав загалом 12 років цьому місту, тому це досить важливий етап для мене, як для футболіста. До того ж у цьому місті у мене народилися діти, тому не тільки команда, а й саме місто для мене важливе як для людини.

‒ В сам проєкт “Дніпра-1” ви повірили?

‒ На той час повірив звісно. А те що зробив Коломойський з “Дніпром” та “Дніпром-1” може статися і з іншими клубами. В нас всі клуби – приватні. Завтра президент скаже, що не хочу вкладатися – до побачення! Просто в Ігоря Валерійовича цей відсоток непостійності набагато більший.

Всі ці борги, знищення клубу з віковою історією – це звісно жахливо, але ми нічого не можемо зробити. Це вже трапилось. Для мене “Дніпро-1” – це було продовження “Дніпра”. Всі, хто повірив в цей проєкт, сподівались, що з часом повернеться те саме “Дніпро”, на базі “Дніпра-1”. Але трапилось, як трапилось…

Це його гроші, бажання та аргументи. Вважаю, що певні важелі повинні бути, але з іншої сторони – це ж його гроші, що з цим поробиш? Так робити звісно не можна, з таким клубом, з історією, з людьми, які працювали та вболівали за клуб, але що ми, звичайні люди можемо вирішити?

‒ У вас були певні непорозуміння з ультрас “Дніпра”, можете згадати чому це було?

‒ Розмовляв з деякими людьми й мені казали, що розуміють, чому так сталося і всі обставини, але не можуть підтримувати Дніпро-1, бо ще продовжував жити ФК “Дніпро”, грав у Другій лізі. Я ж також підтримував “Дніпро”, але щоб врятувати футбол, зберегти футбольну молодь був такий вихід, як створення “Дніпра-1”. Спочатку було порозуміння по цьому питанню, але потім почались образи футболістів, тренерів і персоналу, що працювали в “Дніпрі-1”. Одразу ми всі стали якимись зрадниками. Я деякий час не реагував, а потім вже не зміг змовчати й в інтерв’ю скажемо так засудив такі дії та слова. Це спричинило ще більшу реакцію, мовляв, ти зрадник, ще і засуджуєш? Ось і розпочалося історія.