Український футбол

Сергій Лавриненко, помічник головного тренера “Карпат” Владислава Лупашка поділився враженнями від спільної роботи з ним.

– Ваш досвід роботи головним тренером допомагає вам дуже чи просто допомагає?

– Такий був у мене період, я все-таки 10 років був головним тренером, і на початках було важко перебудувати себе всередині. Інколи кажуть, що коли футболіст стає тренером, то важко вбити в собі футболіста, перейти на тренерську роботу.

Мені ж на початках було важко вбити в собі головного тренера, тому що це, по-перше, скажімо, моя інтонація, подача інформації. Завжди, коли подає головний тренер і коли подає помічник – це трошки різні моменти.

Але зараз з цим немає взагалі проблем, і я вважаю, що мій досвід якраз десь і може допомогти команді. Я знаю, що в деяких моментах це вже були ключові моменти – це вже, можливо, головний тренер розповість. Але я вважаю, що мені той досвід, який в мене є, – він якраз на користь команді.

– Багато хто, аналізуючи ваше призначення, теж казав, що зараз ви – помічник свого колишнього підопічного, що вам десь треба переступити через себе. Ви відчували це? Чи це неправильний термін?

– У моєму випадку це точно неправильний термін, тому що ми з головним тренером вже багато років разом. Що я був головним тренером, що він зараз головний тренер. У нас є повне розуміння, багато схожості десь у розумінні гри, розумінні того, який ми хочемо бачити футбол.

Але у Владислава Вікторовича більше молодої енергії, більше креативних ідей, він більше, можливо, ризикує – і це дає свої результати. Можливо, у мене десь є і негативний досвід, не завжди все, можливо, виходило, але у Вікторовича зараз все з чистого листа. Я вже багато чому в нього вчуся.

По-перше, зараз мені дуже цікаво, як він спілкується – не тільки з футболістами, а взагалі з колективом у футбольному клубі. Всі об’єднані однією ціллю. Дуже приємно перебувати на базі, коли всі з посмішками приходять на роботу .

Навіть кожен футболіст зараз каже: “Я чекаю час, коли приїхати на базу”. У цьому треба, мабуть, мені зараз повчитися у Вікторовича. Це його й відрізняє від багатьох. Він сучасний, він багато вчився, багато читав,  будучи ще гравцем.

Футболісти їдуть на збори, а він бере з собою 10-12 книжок. Я думаю: “Коли в нього буде час це все прочитати?” Але він дійсно багато навчався, дивився, аналізував. Зараз він ще досить молодий, йому 38 років, а він уже досяг якихось результатів – не якихось, а серйозних. Тому я думаю, що це якраз та робота, яку він над собою зробив.

– А які книжки були?

– Різні.

– Часто у футболістів найпопулярніші – це автобіографії якихось футбольних людей.

– Він читав не тільки футбольні – було багато книжок і з психології, управління, менеджменту, і просто історичні. Тобто, у нього був різний спектр інтересів, – сказав Лавриненко в ефірі “ПРОФУТБОЛ Digital”.