Український футбол

Нападник “Кривбаса” Олег Кожушко розповів, як проходить його відновлення, а також прокоментував останні результати команди.

– Олеже, ти поза грою вже півтора місяця. Як себе почуваєш наразі та коли зможемо очікувати на твоє повернення на поле?

– Наразі я почуваю себе добре. Слава Богу, відновився, вже почав тренуватись і, думаю, що в найближчих іграх вже почну з’являтися на полі.

– Коли знаходишся довгий час поза футболу, як себе мотивуєш працювати?

– Це такий дуже тяжкий період для кожного футболіста. Потрібна мотивація, в першу чергу, повернутися назад на поле і грати. Я працюю кожен день з дуже великою мотивацією, щоб повернутися на поле та допомагати своїй команді перемагати.

– Де дивився гру “Кривбасу” проти “Динамо”? Якими були твої перші думки після фінального свистка?

– Дивився гру разом з батьками вдома у Миколаєві. В першу чергу, після кожної поразки прикро, тому що завжди хочеться вигравати. Тому перші емоції після гри були більше негативні, адже ми не здобули в цій грі очок.

– Як вважаєш, пауза в чемпіонаті може піти нашій команді на користь? Це час для перезавантаження?

– Я вважаю, що пауза точно піде на користь команді, тому що зараз трішки не той результат, на який ми очікували. Тому є певний період часу, де можемо проаналізувати наші попередні матчі, десь скорегувати гру і вже, так би мовити, з новим подихом та бажанням повернутися до наступної частини чемпіонату.

– Нещодавно команду поповнив французький нападник Ноа Ндомбазі. Чи відчуваєш у зв’язку з цим додаткову конкуренцію?

– Круто, коли є конкуренція в команді. Тому нехай Ноа себе показує з найкращого боку. Я завжди за хорошу конкуренцію.

– Юрій Вернидуб дає шанс гравцям з U-19. Кого б з наших вихованців ти відзначив?

– Взагалі це дуже добре, що зараз йде така тенденція, що підпускають вихованців Клубу до першої команди. Колись і в мене таке було. Це для них дуже такий великий досвід. Наприклад, Каменський дебютував у грі з “Динамо”, це взагалі щось космічне. І ще хлопці з нами тренуються, тому вони молодці. Найголовніше, щоб вони терпіли, адже тут більше навантаження та швидкості.

– У соцмережах ми часто бачимо тебе на світлинах разом з синочком та Максимом Луньовим. Розкажи історію, як ви стали як кумами.

– Ми з дитинства грали разом, познайомилися в Академії “Дніпра”. І з 14 років до сьогодні ми йшли, можна сказати, цим футбольним шляхом разом, завжди спілкувалися. Потім у мене народився син і Максим став його хрещеним батьком. Тому я радий, що ми з самого початку з ним і, слава Богу, нічого не перешкоджає нашій дружбі.

– Щодо синочка, зростає юний футболіст?

– Будемо сподіватися, так (посміхається). Він вже займається футболом, звичайно, не так професійно, адже ще маленький, щоб щось казати, але швидкість є.