Український футбол

Володар «Золотого м’яча» 1986 року Ігор Бєланов проаналізував виступ свого колишнього клубу, київського «Динамо» у поточному розіграші Ліги чемпіонів і пригадав цікаві факти із своєї динамівської кар’єри.

– Двох перших суперників київської команди – сербський «Партизан» та шотландський «Глазго Рейнджерс» не можна зрівнювати із «Зальцбургом», – вважає фахівець. – Адже він обігрував чимало серйозних клубів. Там дійсно хороша команда, та й історія австрійського футболу має немало яскравих сторінок. Скільки я бачив, «Зальцбург» завжди грав із сильними суперниками і далеко не кожному з них було так просто австрійців обіграти. Тому до двораундових дуелей із «Зальцбургом» динамівцям потрібно було готуватись дуже серйозно. Та все вирішилось у першому матчі. В цілому у Любліні «Динамо» виглядало непогано, однак у футболі ж потрібно забивати м’ячі, а не просто гарно виглядати. Як казав Валерій Васильович Лобановський, найголовніше – це результат. Гра у великому переліку матчів забувається, а результат залишається. І навіть якщо команда красиво зіграла, але нічого не виграла, це не можна занести їй в актив. Що стосується повторної зустрічі, то після того, як «Динамо» першим пропустило, завдання щодо шансів на його вихід у наступний раунд Ліги чемпіонів значно ускладнилося. Потрібно було забивати супернику тричі, а це виявилось складно. Кияни спромоглися лише на один гол, хоча ще кілька нагод після цього були.

– Як загалом оцінили б виступ «Динамо» у двох кваліфікаційних раундах та раунді плей-офф Ліги чемпіонів?

– Звичайно, дуже шкода, що у динамівців так все вийшло. Але все ж слід враховувати, що за останній тиждень вони грали з непоганою командою. Взагалі у такому турнірі, як Ліга чемпіонів все залежить від того, як суперники дозволяють «Динамо» грати. «Партизан» – слабка команда, трохи сильнішою виявився «Глазго Рейнджерс». А варто було потрапити на «Зальцбург» – і кияни склали зброю, не пробившись до групового раунду. Тому не варто робити висновків по грі з тим же «Партизаном», якому було відвантажено у двох матчах аж дев’ять м’ячів, а орієнтуватись на суперників на кшталт «Зальцбурга». Рівень можливостей команди оцінюється тоді, коли граєш із сильними клубами і перемагаєш їх. Саме на фоні таких матчів і визначаються справжні спроможності того чи іншого колективу. Та поки що я такого рівня не бачу. І це стосується не тільки «Динамо». Як тільки-но випадає нашій команді більш менш серйозний суперник, то тоді, наче як на лакмусовому папірцеві, стає зрозуміло, хто на що здатен. У період моїх активних виступів у футболі сильна команда для нас завжди була подразником. Київському «Динамо» 70-90-х років завжди хотілося обігрувати грандів провідних футбольних країн, аби показати себе з кращого боку. Таких, як «Баварія», «Реал», «Барселона». Та у наших молодих хлопців нинішнього покоління я цього не бачу. Хоча у кожного динамівця на полі повинні проявлятись характер, воля, спортивна нахабність та злість. Якщо вони у таких матчах, як із «Зальцбургом» не будуть перемагати, то це означає, що вони або не можуть, або бояться суперника. А боятись не треба – у поєдинку із сильною командою потрібно показати себе. Адже на твою гру дивляться люди, які потім тобі скажуть: а чому ж ти злякався?

– Якщо продовжувати австрійську тему, то пригадується двобій київського «Динамо» з віденьським «Рапідом» у розіграші Кубка кубків сезону-1985/86, у якому ви не раз розписувались у воротах суперника.

– Ту дуель зап’яматав надовго. Перед нею прийшов до Лобановського і кажу: «Валерію Васильовичу, я вже мабуть заслужив на квартиру. Граю в «Динамо» вже другий рік, а мешкаю у службовій. А у мене ж сім’я, дитина». Перед першим матчем з «Рапідом» Лобановський сказав мені: «От заб’єш два м’ячі – отримаєш квартиру». А потім зауважив: «У їхньому складі грає Пакульт – це божевільний футболіст!». А я йому: «Що ж, давайте подивимось».