Український футбол

Український тренер Юрій Гура, який нещодавно залишив “Шериф”, розповів про тримісячний період роботи у тираспольському клубі.

– “Шериф” я офіційно очолив за два тури до фінішу сезону-2023/24. Хоча готувати команду почав ще туром раніше, перед домашнім матчем чемпіонату з “Мілсамі” 4 травня. У цій грі я ще не був на тренерській лаві, спостерігав за грою з трибуни.

Потім було міжсезоння, у яке наша команда провела серію контрольних матчів, котрі були направлені на підготовку до старту у Лізі Європи. У першому двораундовому поєдинку із азербайджанською “Зірою” ми зуміли пройти далі завдяки вдалій серії пенальті, а от наступний суперник, шведський “Ельфсборг”, виявився значно сильнішим, перегородивши нам шлях у турнірі.

– Коли дізнались про свою відставку?

– На наступний день після домашньої перемоги у стартовому турі чемпіонату над “Дачією” з Буюкань – 2:0. Мене запросили на зустріч з керівництвом і повідомили про це рішення. Розсталися з “Шерифом” по-джентльменськи, потиснувши один одному руки і побажавши удачі.

– Відставка стала для вас несподіванкою?

– Взагалі-то, так. Хоча до цього, схоже, все йшло. Та як би там не було, а період, проведений мною у “Шерифі”, став дуже серйозним досвідом. Пограти у Лізі Європи – це дорогого коштує. Вражень від участі у єврокубковому турнірі залишилось багато. І не тільки у футбольному плані, а й взагалі.

Скажімо, побачив значно оновлений Баку, який нагадує справжній мегаполіс. Запам’яталася й подорож до Швеції, де ми зустрічались з “Ельфсборгом”. Мене дуже вразила інфраструктура, організація футбольного господарства та ігри цього клубу. Тож є що згадати.

– За три місяці враження про рівень молдовського футболу ви, мабуть, встигли сформувати. Який він?

– Можу сказати, що чемпіонат України значно сильніший.

– Когось із знайомих людей у Молдові зустріли?

– Так, Дениса Дедечка. Колись він грав в “Олександрії”, а зараз захищає кольори “Зімбру”. Було приємно з ним побачились, коли “Шериф” зустрічався з кишинівцями наприкінці минулого чемпіонату і у контрольному матчі. Денис хоч і має поважний за футбольними мірками вік (йому 37 років – прим. ред.), однак є одним із провідних гравців у чемпіонаті Молдови.

– А що скажете про Молдову загалом і про Тирасполь зокрема?

– Особливої різниці між Україною та Молдовою я не побачив, адже там зараз дуже багато українців. Це було для мене досить цікавим і водночас приємним фактом. У самому Кишиневі населення більше розмовляє молдовською чи румунською мовою, а от у Тирасполі на навколишніх придністровських містах і селах часто доводиться чути українську.

Мені здається, що українців там більша частина. Втім, це й не дивно, адже цей регіон впритул межує з кордоном з Україною. Там вже давно відбулося змішання кровів, тож не дивно, що у Тирасполі часто чую суржик. Такий, як у нас на Одещині чи на моїй Кіровоградщині.

– Що вас вразило під час перебування у Придністров’ї?

– Багато чого. Відвідав легендарну Бендерську фортецю, у якій останні роки життя провів гетьман Іван Мазепа, котрий опинився там разом із біглим шведським королем Карлом ХII після поразки у Полтавській битві. У тій же фортеці після смерті Мазепи новим гетьманом війська Запорізького Пилипом Орликом була підписана перша Конституція України.

Можете собі уявити, якою є історична цінність цього документу. Враження після відвідин Бендерської фортеці, у якій була цікава екскурсія, залишились незабутніми. Побував я і у Кіцканському монастирі, де зібрано чимало святинь – зокрема, срібний з позолотою хрест з часткою Животворчого Хреста Господнього. Також був приємно вражений і традиціями молдовських та придністровських виробників харчової промисловості.

Скуштувавши виготовлені за Держстандартом відомі ще з давніх часів напої – “Крем-Соду”, “Лимонад”, “Тархун”, “Буратіно”, отримав справжню насолоду. Вони нагадали мені смак дитинтва. Пробував я і молдовське сухе вино домашнього приготування – дуже сподобалось. А ще знамениті тираспольські коньяки заводу “Kvint”. Тільки ж не подумайте, що у Тирасполь я їздив, щоб усі три місяці пиячити. (Сміється).