Український футбол

Колишній тренер «Таврії», «Миколаєва» та «Полтави» Олег Федорчук підсумував футбольну історію Євгена Коноплянки, який напередодні оголосив про завершення кар’єри гравця.

– Олег Вікторович, коли вперше ви побачили Коноплянку?

– В юнацькій команді «Дніпра». Ми спілкувалися тоді з гендиром команди Стеценком, який говорив, що це їхня надія. Цей гравець в ранньому віці виділявся на фоні інших.

Зірка Євгена почала сходити тоді, коли в тактичних схемах якраз з’явилася визначена роль для швидкого інвертованого вінгера – тобто правші, який діє на лівому фланзі. Це приносило свою користь, створювало незручність для захисників. І в нас з’явився в цьому амплуа зірковий виконавець. 

– «Дніпро» ж на той час ще не міг мріяти про фінал Ліги Європи, а навпаки вилітав від усяких «беллінцон». Для Коноплянки плюс чи мінус, що він затримався в цьому клубі, а не оперативно пішов на підвищення, як Кучер із «Металіста» в «Шахтар», Степаненко або Сидорчук із запорізького «Металурга», та той же Максимов із «Дніпра» в «Динамо»?

– Коноплянці допомогло те, що «Дніпро» хоч і був амбіційним клубом, але без якоїсь структури і за рахунок індивідуальних якостей Женя міг зробити різницю в окремих матчах. Дніпро кінця 2000-х чимось нагадував «Боруссію» (Дортмунд), коли там було багато молоді. Для талановитого молодого українця починати там, а не в дублі «Шахтаря» чи «Динамо», було перевагою.

– Тим не менш, у плані спортивної мотивації Коноплянка недоотримував порівняно з тими, хто весь час був під тиском найвищих завдань?

– Так, із Женею могло зіграти злий жарт те, що йому все далося легко. В нього не було конкуренції, яка могла загартувати його характер. Насолоджувався тим, що він найкращий у «Дніпрі», і не прогресував так, як ті, хто конкурував із бразильцями в «Шахтарі». 

Коноплянка – дуже яскравий приклад індивідуально сильного гравця, який не до кінця реалізував свій потенціал, здійснював незрозумілі переходи по кар’єрі. Він залишиться в пам’яті дуже талановитим, але не до кінця розкритим.

– Наскільки присутність Канапе на полі дійсно відігравала вирішальну роль?

– В Україні та в радянські часи вистачало молодих талантів, які потім десь губилися. Ми ще досі не відійшли від радянського комплексу меншовартості. Люди заспокоюються, коли починають з’являтися великі гроші. Порівняйте, як до фактору грошей ставляться на Заході. 

Модрич, який пройшов через війну у Хорватії, міг давно грати на Близькому Сході, але його професіоналізм дозволяє тримати планку, аби залишатися у «Реалі». Якби у Коноплянки був характер Зінченка, він міг би багато досягти, маючи ті задатки по швидкості, техніці, пластичності. Це все від природи. У Коноплянки дуже мало того, чого він набув. Ярмоленко менш талановитий, але більш працездатний. Тому Андрій ментально іншого плану гравець.

– Талановитий, не прогресував. То в чому слабкість Жені?

– Якщо з точки зору спортивної ментальності оцінювати Коноплянку, у нього психологія, яка є основою для спортсмена, відставала від решти чеснот. Я колись глибоко вивчав американський спорт і для мене стало відкриттям, що там психологія на першому плані, а потім все решта. Агресивність та життєва позиція повинна бути на першому місці. 

Коли я став тренером зрозумів, що вміння боротися з викликами та труднощами превалює над задатками і талантом. Якби Коноплянка потрапив у більш конкурентне середовище, це йому б допомогло не наробити дурниць по кар’єрі, – сказав Федорчук.