Український футбол

Поки Дніпро-1 мовчки прощається з цим світом, сумно повторюючи долю “попередника”, інший клуб УПЛ будує великі плани на майбутнє.

Як показують останні роки, більш амбітного проєкту, ніж ФК “Полісся” Житомир, в українському футболі наразі нема.

Що собою представляє клуб із обласного центру з населенням трохи менш як 300 тисяч? Із чим підходить до нового сезону? Які плани будує, до чого прагне й на що може сподіватися? Усіх цих та інших питань спробуємо торкнутися в нашому матеріалі.

Геннадій Буткевич — фігура в українському бізнес-середовищі тих багатих дядьків, яким до душі футбол — нова. Звісно, про існування співвласника однієї з провідних продуктових мереж країни багато хто знав і раніше, проте гучно та з неприховуваваним інтересом про уродженця Дніпра заговорили вже після стрімкого виходу Полісся в Першу лігу, й такого ж карколомно успішного долання останнього рубежу на шляху до Прем’єр-ліги.

Стратегія Полісся Буткевича включає гучні, як для нинішнього рівня УПЛ, підписання та доволі значні, але не бездумні трати. По суті, саме житомирці сьогодні можуть похизуватися тими можливостями, які дозволяють Поліссю бути негласним №3 серед клубів вищої ліги України за умовою фінансової привабливості та перспективами для того чи іншого футболіста. За непідтвердженою інформацією, бюджет “вовків” у минулому сезоні складав не менш як 8 мільйонів доларів, а нині в команді є футболісти із зарплатою 30-40 тисяч доларів на місяць. Полісся не фігурувало й не фігурує в невтішних “зведеннях” про ті чи інші заборгованості перед гравцями та персоналом, а практика показує, що Буткевич клубний бюджет тільки нарощує, проте робить це поступово й із думкою про можливі наслідки.

Перед початком дебютного сезону в УПЛ Полісся розгорнуло бурхливу діяльність на ринку. Ні, підхід “вовків” багатомільйонних (у валютному вимірі) сум за перехід того чи іншого футболіста якраз не передбачав. За два трансферних вікна житомирці взяли мало не дві нові команди — склад поповнив 21 виконавець, проте більш як 1 мільйон доларів клуб за одного футболіста не платив, та й сталося таке лише в двох випадках.

Візуально цього міжсезоння напрям стратегії Полісся не змінився. Буткевич надає перевагу радше екстенсивному вектору розвитку, адже клуб знову підписав велику кількість футболістів, і знову не обійшовся без відомих прізвищ. Проте цього разу “вовки” не стали запрошувати у зграю дійсно вікових футболістів (найстаршому — хавбеку Руслану Бабенку — 31). Ризикнемо заглянути в гаманець Буткевича, й припустимо, що таких дороговартісних контрактів, як у попередньому сезоні, з новачками більше не підписувалися. Проглядається й бажання зазирнути в перспективу й знайти баланс через трансфери здебільшого молодих легіонерів: одразу п’ятьом придбаним “варягам” та одному українцеві від 19-ти до 22-х років.

Будь-який набір навіть найбільш майстерних футболістів потребує того, хто збере усіх цих класних, але розрізнених гравців у єдине ціле — команду. Саме тому персона тренера має першочергове значення в будь-якому колективі.

Імад Ашур — не просто малодосвідчений наставник. До роботи тренером у Поліссі українець ліванського походження будь-якого досвіду на такій посаді не мав. Враховуючи, що Ашуру лише 36, дивуватися такому “бекграунгду” не доводиться.

Та чи достатньо таких придбаних навичок та умінь, щоб вивести житомирців на інший, значно вищий рівень, та не повторити сценарію минулого сезону? По суті, Ашур — протилежність попередньому наставнику Полісся Юрію Калитвинцеву, який якраз мав чималий досвід на чолі найрізноманітніших команд у найрізноманітніших умовах. А також — тренер, який отримав величезний кредит довіри (мова не про право на помилки, які обов’язково будуть пробачатися, а про сам факт призначення) та можливість втілювати в життя свої уявлення про футбол там, де від нього будуть вимагати результат якщо не одразу, то завтра. Власник “вовків” не міг не враховувати величезні ризики такого вибору. Проте Буткевич зробив те, що зробив, і тепер через такого, відверто сумнівного, з точки зору можливостей дати його дітищу більше, протеже, прагне довести футбольній громадськості, що про гру №1 знає більше і — щось “своє”.

До старту сезону в УПЛ менше місяця, і вже зараз ясно, що “вовки” точно належать до команд, які мають великі очікування від розіграшу-2024/25. Та чи обґрунтовані?..

“Наше мінімальне завдання на наступний сезон – це виграти Кубок і чемпіонат України. Але це мінімально, бо далі в нас же Ліга чемпіонів — от там уже будемо дивитися. А так це нормальна історія.

Така ж історія щодо Ліги конференцій. Сподіваємося, що зробимо президенту подарунок на день народження. У нього 27 травня, а кубкові фінали припадають на 25-26-те. Якраз зробимо йому подарунок – виграємо Лігу конференцій”.

Ні, титулів і взагалі гучних звитяг від цього Полісся одразу очікувати точно не варто — хоча б тому, що в цьому світі нічим не варто зачаровуватися, щоб потім не відчувати безмежного розчарування. Однак у випадку “вовків” умовне 3 місце в УПЛ, і тим більше — вихід у груповий раунд третього за значенням єврокубка, буде безумовним успіхом. А головне — такі цілі для цієї команди виглядають цілком реалістичними.