Український футбол

Сьогодні розпочався Чемпіонат Європи з футболу 2024 року. Наша збірна вийде на поле в понеділок, 17 червня.

Величезна впізнаваність і популярність – це чудовий стартовий капітал для перемог у виборах, особливо в країнах з нестійкою демократією. Тож, у цьому матеріалі ми розповімо про десятьох відомих футболістів, які спробували – з різним успіхом — свої сили у політиці. 

1. Джордж Веа (Ліберія)

У 2018 році володар “Золотого м’яча” і на той момент сенатор парламенту Веа виграв президентські вибори. Це єдиний прецедент, коли зірковий футболіст став головою держави. Веа очолював Ліберію до 2024 року і пішов після поразки на виборах — після кількох кривавих громадянських війн і попри страшну бідність Ліберія досі залишається функціонуючою демократією. 

2. Олег Блохін (Україна)

Легендарний футболіст та тренер запам’ятався як дуже мобільний депутат – за час роботи в Раді він встиг побувати у фракціях “Громади”, “Батьківщини”, забороненої нині КПУ та СДПУ (о). А ще він фартовий. Принаймні так стверджує реклама блоку “Не так!”, яка стала мемом десятиліття згодом. 

3. Андрій Шевченко (Україна)

Нинішній очільник української асоціації футболу мабуть не дуже любить згадувати свою спробу обратись до Верховної Ради. Хоча можливо, провал партії “Україна – вперед” скандально відомої Наталії Королевської дозволив легенді “Динамо” врятувати свою репутацію. 

4.Каха Каладзе (Грузія)

І останнє динамівське серце на сьогодні. Каладзе є мером Тбілісі з 2017 року, до цього він був віце-прем’єром та міністром енергетики. За цей час Каха, як і партія “Грузинська мрія”, від якої він обирався, мігрував від проєвропейської риторіки, до явних симпатій авторитаризму і прямих образ протестувальників, які були незадоволені “російським законом”. 

5.Хакан Шукюр (Туреччина)

Шукюр – легенда турецького футболу, і зокрема “Галатасарая”. Але у музеї клуба у Стамбулі ви не побачите жодної згадки про нього. Причиною тому стала політична активність спортсмена, який, хоч спершу і обрався до парламенту від “Партії справедливості та розвитку” Реджепа Ердоґана, але, після перемоги останнього на виборах, часто і публічно почав критикував владу, та спілкуватись із опозиційним імамом Фетхуллахом Гюленом. У 2016 у Туреччині сталася спроба заколота, який був придушений, Гюлена назвали головним винуватцем, а Шукюр став персоною нон-грата на батьківщині. 

6. Ян Томашевський (Польша)

Голкіпер збірної Польщі, яка у 1974 завоювала бронзові нагороди на чемпіонаті світу, у 2010 став членом команди Ярослава Качинського, а згодом – депутатом Сейму від партії “Право і Справедливість”. Серед іншого, відзначився скандальними заявами про те, що тоді президенту України Петру Порошенку “слід звернутися до лікаря” після пропозиції того бойкотувати чемпіонат світу-2018 в росії, а також не зміг відповісти на питання, чий Крим.  

7. Ромаріо (Бразилія)

Легендарний бразильський нападник із 2010 року був депутатом, а згодом – сенатором від Соціалістичної партії. Серед цікавого – Ромаріо виступав затятим критиком проведення чемпіонату світу-2014 у Бразилії, вважаючи що воно спричинило величезну корупцію та відмивання грошей.

8. Джанні Рівера (Італія)

Легендарний футболіст, і колишній президент “Мілана” також встиг відзначитись у політиці, побувавши депутатом та секретарем італійського парламенту, а також Європарламенту. Весь час Рівера знаходився у жорсткій опозиції до Сильвіо Берлусконі, який став президентом “Мілана” а згодом кілька разів і прем’єром Італії.

9. Хосе Луїс Чілаверт (Парагвай)

    Воротар-бомбардир під час кар’єри часто й активно висловлювався на політичні теми і натякав на те, що готовий стати президентом країни по завершенню кар’єри. Втім, вперше він спробував свої сили лише у 2023 році, та й результат був далеким від успіху Веа – 24 тисячі голосів, тобто менше одного відсотку. 

10. Сол Кемпбелл (Англія)

Колишній захисник “Тотенгема” та “Арсенала” відзначився не лише побоюваннями відносно расизму в Україні, але і спробою балотуватись у мери Лондона на виборах 2016 року. Втім, його спроба завершилась ще на етапі праймеріз партії Консерваторів. Зараз Сол відійшов від політики. 

Як свідчать ці десять історій, футбольна кар’єра хоча й може допомогти у короткій перспективі здобути електоральний успіх, зовсім не є гарантією успіху на виборах,