Український футбол

У вівторок представник Першої ліги – закарпатський “Хуст” – заявив про зникнення основного оборонця команди Сираша. За твердженням клубу, футболіста на місцевому залізничному вокзалі зустріли представники ТЦК і відвезли до колишнього військкомату. Він встиг повідомити про ситуацію, а потім зв’язок із ним взагалі зник.

Наступного дня на емоційний допис “Хуста” відреагували в Оперативному командуванні “Захід”. Оцінювати дії працівників ТЦК не стали, але закинули закарпатському клубу намагання “зробити своїх гравців привілейованими порівняно з іншими громадянами України”. Ці дві офіційні заяви вкотре розбурхали тему взаємодії професіонального футболу з війною.

Хоча історія зі Сирашем не стала першою. Нещодавно колишній півзахисник “Інгульця” з Петрова та низки інших команд Микола Стеценко розповів про свій шлях до лав Збройних сил України. Виявляється, влітку торік він приїхав до Одеси підписувати контракт із місцевою “Реал-Фармою”, але до офісу “фармацевтів” не доїхав. На вулиці до нього підійшли люди у формі, запропонували поїхати в ТЦК, звідти Стеценко попрямував до “учебки”, а через п’ять тижнів – на фронт.

Коли майже два роки тому футбольний чемпіонат у трьох дивізіонах відновили після піврічної паузи, то він видавався оазою, маркером того, що життя поступово налагоджується, і спортивні вболівальники зможуть хоча б на 90+ хвилин абстрагуватися від сумних реалій. Той сезон у кожному з міст відкривали міські голови й очільники військових адміністрацій, а воїни ЗСУ регулярно бували в лавах почесних гостей. Тоді запитань до футболістів у віці 27+ не виникало.

Та з посиленням мобілізації низка клубів зіграла на випередження і отримала статус критично важливого для економіки та життєдіяльності держави підприємства. Нещодавно стало відомо, що до цієї категорії потрапили донецький “Шахтар”, київське “Динамо”, “Дніпро-1”, криворізький “Кривбас” і столична “Оболонь”. Перші чотири колективи посідають чільні сходинки в Прем’єр-лізі та претендують на вихід у єврокубки. Отже, представлятимуть Україну на міжнародній арені, що справді можна вважати корисним принаймні для нагадування світу про жахіття війни, що триває.

Решта 11 клубів УПЛ, клуби Першої та Другої ліг, вочевидь, у кадровому питанні покладаються на фарт чи неформальні домовленості. Іноді вони вилазять боком і перетвороюються в неабиякий скандал. У серпні торік ДБР відзвітувало про викриття схеми фіктивного зарахування на військову службу футболістів і тренерів івано-франківського “Прикарпаття”. Більше того, сімка “служила” лиша на папері. Зате виплати регулярно отримувала.

Окрема історія – виїзд футболістів за межі України. На тренувальні збори команди елітного дивізіону виїжджали за лінією Мінмолодьспорту. Щоправда, поверталися не всі, зокрема і цьогоріч. Асистент головного тренера одеського “Чорноморця” Касьяненко не приїхав в аеропорт після зимової підготовки “моряків” у Туреччині та вже осів у Штатах. Натомість нападник “Шахтаря” Богдан В’юнник закордоном розірвав контракт із “гірниками” та приєднався до “Лехії” з польського Гданська.

Мінмолодьспорту раніше періодично публікувало перелік українських спортсменів, які вчасно не повернулися з-за кордону. Усі вони виїхали за межі України за спеціальними дозволами відомства, але не повернулися після завершення встановлених термінів. Зокрема, в листопадовому оновленні списку опинилися 4 футболісти збірної України – Анатолій Трубін, Ілля Забарний, Михайло Мудрик і Артем Довбик. Усі вони виступають в зарубіжних чемпіонатах.

Ситуація з ними показова. Зовсім не таємниця, що всі вони переїхали в європейські першості вже в час повномасштабної війни. Про їхні трансфери оголосили публічно, з відступних сплатили податки, а виконавці продовжують захищати кольори національної команди на міжнародному рівні. Та ще й успішно!

Здавалося, десь тут Українська асоціація футболу, Міністерство молоді та спорту та інші дотичні структури й повинні були прокласти межу між тими, хто повинен отримати “бронь”, бо принесе користі більше на спортивних аренах, та футболістами без особливих спортивних здобутків. Від гіпотетичного святкування Олександром Зінченком чемпіонського титулу в Англії з українським стягом, здається, буде більше користі, ніж із його перекваліфікації в штурмовики.

Наразі в трьох футбольних дивізіонах України 50 професіональних колективів. До збірної України на березневий збір поїхали представники лише чотирьох клубів. Можливо, доцільно зберегти/запровадити преференції лише для тих, хто делегує гравців до національної команди та представляє Україну на європейській арені? Тоді команди УПЛ будуть не в рівних умовах. Виходить, що рубіж треба проводити інакше.

Можливо, таким вододолом повинна стати межа між УПЛ і Професіональною футбольною лігою, що організовує змагання в Першій та Другій лігах. Якщо відновлення чемпіонату подавали під маркою збереження вітчизняного футболу навіть в умовах війни, то логічною би виглядала участь в турнірах тих, то не підлягає мобілізації. Футболістів у віці до 24-х років включно на колективи другого та третього дивізіонів повинно вистачити… Та й цей варіант, як і всі інші, не може претендувати на справедливість.

“Українська асоціація футболу не уповноважена впливати на мобілізаційні процеси, що здійснюються у відповідності до закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. Ключовим завданням УАФ разом з УПЛ та ПФЛ в секторі професіонального футболу, є забезпечення проведення змагань в умовах воєнного стану з урахуванням встановлених вимог Міністерства молоді і спорту України та Кабінету міністрів України”, – прокоментували в організації інцидент із футболістом “Хуста”.

У час обговорення законопроекту про мобілізацію президент асоціації Андрій Шевченко наголошував на ролі спорту в світі. Функціонер тоді назвав участь в змаганнях на найвищому рівні методом мобілізації міжнародної спільноти на підтримку України. Водночас остаточне рішення щодо футбольного представництва вже тоді залишив за владою…