6 жовтня у конференц-залі стадіону “Динамо” імені Валерія Лобановського презентували автобіографічну книгу відомого дитячого тренера Олександра Шпакова “Моє життя – дитячий футбол”.

“Забив два голи Зміні-Оболонь – а наступного дня вже був гравцем Динамо”

– Ігорю Володимировичу, яким вам запам’ятався Олександр Шпаков як тренер?

– Олександр Олександрович був небагатослівним. І в цьому, мені здається, крилася вся його впевненість у тому, що він робить. Іноді ми розуміли його без слів. Те, що ми тренували, як ми це робили, які методики в нього були, – ми просто свято вірили в те, що він каже. І це, я вважаю, було головним. Саме за рахунок цієї віри ми й досягали успіху. 

– А як ви потрапили до цього тренера?  

– Я грав за Локомотив і в одному з матчів чемпіонату міста забив два голи у ворота Зміни-Оболонь. Після матчу до мене підійшов Сан Санич і запросив у свою команду. А вже наступного дня я був гравцем Динамо.

– Олександр Олександрович одразу визначив, на якій позиції ви будете грати? 

– Так, тоді я грав, як казали, під нападниками. Зараз це інсайд, “вісімка” або “десятка”.  

– Шпаков був суворим тренером? 

– Суворим, але його суворість завжди була справедливою. І ні в кого вона не викликала жодних сумнівів чи негативних емоцій. Якщо ти запізнився, і він не допускав тебе до тренувань – це твоя провина. Якщо в тебе в щоденнику не було запису про те, що ти зробив зарядку, – це теж твоя провина. Він учив нас дисципліни, причому не тільки на футбольному полі. І це багатьом допомогло не тільки у футболі, а й у повсякденному житті досягти успіху.

“У дитинстві не плакав, а в дорослому футболі були сльози”

– А шкільні щоденники він перевіряв? Бувало, що через погані оцінки вас не допускав до тренувань? 

– Так, перевіряв. Якщо в школі були невдачі й ти отримував погані оцінки, до тренувань він не допускав. Причому в нас були не тільки шкільні, а й футбольні щоденники. У них ми записували завдання, які він нам давав, виконували їх, а потім відзначали в щоденнику, що зробили. Якщо завдання залишалися невиконаними, до тренувань також не допускали.

– Ви коли-небудь плакали в дитинстві через те, що вас не допустили до тренувань або команда десь програла? 

– Ні, я не плакав. Бо розумів: якщо чогось не виконав, то це моя провина. А плач не плач – усе одно тобі це ніяк не допоможе. У дитинстві не плакав і тоді, коли десь програвали. А вже в більш дорослому віці були сльози після поразок, особливо коли програвали якийсь ключовий матч. Але це вже були сльози від емоцій, пов’язаних із переживаннями за результат.

“Самовіддача і дисципліна – те, чого нас учив Шпаков”

– Що Олександр Шпаков дав вам такого, що залишилося з вами не лише у футболі, а й у житті?

– Насамперед дисципліну й самодисципліну – те, що допомагає тобі й у повсякденному житті. Він привчив нас бути структурованими, розуміти, що і за чим потрібно робити, планувати й аналізувати, що ти виконав, а що не виконав. І, звичайно, повагу – до суперників, до себе та до інших людей.

– Що він казав вам після гри? 

– Після гри він міг сказати: “Якщо ви десь посперечалися з арбітром, запам’ятайте: судді за вас голи не забиватимуть і грати за вас не будуть. Ви повинні на футбольному полі бути на дві голови кращими за інших. І тоді вас ніхто ніколи не засудить”. Так воно і відбувалося. І так само було в житті: якщо ти робиш правильні вчинки, слідкуєш за тим, що робиш, поважаєш себе й інших – саме цього Сан Санич учив нас із дитинства, і ці принципи залишилися з нами на все життя. 

“Зараз усе перетворено на комерцію”

– Чи використовували ви у своїй тренерській роботі методи та принципи, яких вас свого часу навчив Олександр Шпаков?   

– Звісно, коли я працював у динамівській школі, мені гріх було не скористатися тими принципами, які він прищеплював нам і які свого часу допомагали ставати кращими. Безумовно, все з часом змінюється, зараз усе по-іншому. Сан Санич сам був, як він казав, і аналітиком, і лікарем, і селекціонером. Він їздив, сам шукав хлопчаків по всій Україні нашого віку, і це тоді давало результат. 

Зараз у команді працює набагато більше людей, але приклад Олександра Олександровича Шпакова показав, що одна людина може осягнути неосяжне.

– Чого, на вашу думку, сьогоднішньому поколінню дітей не вистачає з того, що було у вашому поколінні? 

– Не вистачає саме тих дворів, де діти постійно грали у футбол, тих ЖЕКівських команд, які змагалися в різних турнірах. У тренерів немає того фанатизму, з яким свого часу вони робили свою справу. Зараз усе перетворено на комерцію. Тренери набирають дітей для кількості, щоб більше платили грошей. І це, на жаль, наша сьогоднішня дійсність. Ми грали за любов до футболу, а зараз контракти – на першому плані, – сказав Костюк.