— Сергію Івановичу, якщо подивитися на першу п’ятірку УПЛ після дев’яти турів, Руслан Ротань із “Поліссям” виглядає білою вороною серед головних тренерів. “Шахтар” очолює турок Арда Туран, “Харків” — хорват Младен Бартулович, “Карпати” — іспанець Фран Фернандес, а в “Динамо” після відставки Ігоря Костюка виконувачем обов’язків головного тренера став поляк Мацей Кендзьорек. Як оцінюєте роботу Ротаня на цьому тлі?
— На мій погляд, Руслан Ротань зараз — найпрогресивніший тренер серед усіх.
— Ви ставите його навіть вище за Арду Турана?
— Арда Туран поки що не має такого тренерського досвіду. До того ж “Шахтар” — клуб, де створені майже ідеальні умови і для футболістів, і для тренерського штабу. Є багато питань, про які тренеру не доводиться турбуватися. Клуб системно запрошує одних із найталановитіших бразильських футболістів.
Якщо ж говорити безпосередньо про організацію гри, то Ротань своєю роботою довів, що він не лише талановитий, а й системний тренер. Він починав помічником головного тренера в “Олімпіку”, потім продуктивно працював із молодіжною збірною України, яку вперше в історії нашої країни вивів на Олімпійські ігри.
Після цього досяг успіху з “Олександрією”, завоювавши срібні медалі чемпіонату України — найвище досягнення в історії клубу. Важливо, що там молодому тренеру дали час і підтримали його, адже спочатку не все виходило.
Тепер ми бачимо позитивну трансформацію “Полісся” під його керівництвом. Команда вдосконалює свою гру, а результати підтверджують, що тренерський штаб рухається в правильному напрямку.
— Як загалом оціните прогрес “Полісся”?
— Мені пощастило ознайомитися з інфраструктурою “Полісся”, поспостерігати за тренувальним процесом. Те, що там роблять, справді вражає. Будують не лише поля з натуральним покриттям, а й так звані міксові газони, де поєднуються натуральна трава та штучні волокна. Це дає змогу тренуватися й грати за різних погодних умов.
Свого часу “Шахтар” наголошував на необхідності мати якісні поля, адже лише за таких умов футболісти можуть прогресувати й бути конкурентними в єврокубках. Тепер цей підхід активно втілює і “Полісся”.
Якісний газон — одна з передумов футболу високого рівня. У нашій грі не буває дрібниць.
До речі, коли я тренував “Оболонь”, завжди просив поливати газон перед матчами, щоб м’яч рухався швидше. Іноді виникали дискусії, бо хотіли заощадити воду, але зрештою йшли назустріч. Такі деталі також впливають на якість гри.
— А що скажете про тренувальний процес, що привернуло вашу увагу в роботі команди?
— У тренувальних вправах багато коротких і середніх передач. Я навіть зловив себе на думці, що бачив щось подібне в “Металісті” за часів Мирона Маркевича. Така модель гри довела свою ефективність не лише в чемпіонаті України, а й на європейській арені.
Згодом Мирон Богданович очолив “Дніпро”, капітаном якого тоді був Ротань. Та команда дійшла до фіналу Ліги Європи, а Руслан забив у вирішальному матчі один із голів.
Повторюся: усе, що команда демонструє на полі під час офіційних матчів, закладається й відпрацьовується на тренуваннях. Саме там формується ігрова модель, взаєморозуміння між футболістами та здатність виконувати тренерський задум.
— На тлі успіхів іноземних фахівців у провідних клубах УПЛ чи не турбує вас така тенденція? Чи достатньо в Україні тренерів, здатних скласти конкуренцію?
— Переконаний, що українські тренери нічим не поступаються іноземним колегам і ще доведуть це своєю роботою. У нас є сильна тренерська школа, зокрема Мирон Маркевич, Юрій Вернидуб, Роман Григорчук…
А зверніть увагу на роботу Віталія Пономарьова — уже кілька років його команди демонструють результат: спочатку це був “Рух”, а тепер — ЛНЗ. Черкаський клуб під його керівництвом одразу досяг історичного успіху, здобувши срібні медалі та путівку до єврокубків. Також, на мій погляд, уваги заслуговує робота Сергія Нагорняка в “Епіцентрі”, Олега Шандрука у “Вересі”, Віктора Скрипника в “Зорі”…
Будь-якому тренеру потрібні довіра, терпіння й час, щоб побудувати команду. Не можна очікувати миттєвого результату, якщо фахівцеві не дають можливості послідовно втілювати свої ідеї. Саме стабільність і підтримка зрештою допомагають тренеру показати, на що він здатний і реалізувати себе.