Явний фаворит проти явного аутсайдера – фінал Ліги чемпіонів не обіцяв великої інтриги. Реал за останнє десятиліття п’ять разів вигравав “вухатого”, а Борусія одинадцять років не була у фіналі. Між Вемблі-2013 і Вемблі-2024 багато паралелей для Дортмунда: перемога в “групі смерті”, камбеки проти іспанців у плей-офф.
Борусія вже стрибнула вище голови, опинившись у фіналі. У цьому сезоні Бундесліги “чорно-жовті” були п’ятою командою і за результатами, і за якістю гри. Стало краще лише взимку, коли штаб Едіна Терзіча поповнили Нурі Шахін і Свен Бендер. У півфіналах Ліги чемпіонів з ПСЖ усміхнулась удача – 6 разів м’яч прилітав у каркас.
А для Реала здолати весь шлях в ЛЧ – звична справа. Карло Анчелотті спокійно пройшов сезон і з запасом взяв Прімеру, одночасно перебудувавши команду. Жодні травми не завадили. І навіть везіння сприймається частиною мадридського плану.
Реал провалив перший тайм. Здавалося, дортмундці мають нервувати, але вони вийшли зарядженими на кожен епізод. А мадридські суперзірки виглядали в’яло та розгублено. Кроос помилявся в простих ситуаціях, а Камавінга не допрацьовував. Центр поля регулярно провалювався, між лініями виникали величезні зони – там творив Брандт, туди вривався Забітцер.
Борусія буквально домінувала до перерви – 8:2 за ударами, 1.68xG на 0.09xG. Німецька команда створювала моменти двома способами: швидкі атаки або закидання від центрбеків. Хуммельс і Шлоттербек майстри дальніх передач. Матс шикарним пасом у розріз вивів Адеємі сам на сам (той не зумів обіграти Куртуа). Ніко знайшов попереду Фюлькруга – форвард скинув під удар Брандту.
Партнери регулярно використовували швидкість Адеємі. На жаль, Каріму ніяк не вдавалося ефективно розпорядитися м’ячем. Після тонкого пасу Брандта він загнав себе в гострий кут і пробив у Куртуа. Деякі атаки навіть мали другий темп. Санчо та Рюерсон знову прорвали фланг, пробити не вдалося, але Маатсен виграв підбирання та викотив Фюлькругу – стійка!
У першому таймі Реал не запропонував нічого, крім дуелі Вінісіуса з Рюерсоном. Бразилець 8 разів вдало пішов у дриблінг, але там страхував професор Хуммельс. Відразу по перерві “вершкові” почали нарешті бити по воротах. Щоправда, зі стандартів: Кроос підкрутив у дев’ятку зі штрафного (Кобель на місці), а Карвахаль головою пробив над поперечиною з кутового.
Саме так Мадрид і знайшов переможний гол. Віні заробив кутовий – Кроос подав, а Карвахаль виграв повітря та головою загнав м’яч у сітку. Ну, а далі Реал відчув впевненість і вже захопив ініціативу. Кобель своїми сейвами якийсь час ще потримав Борусію в грі, але другий гол зняв усі питання. Маатсен помилився пасом на Беллінгема, той віддав Вінісіусу, а той закріпив перевагу.
У Віні все попереду, а Кроос завершує кар’єру. Останній матч за Реал вийшов для німця неоднозначним. Він дуже слабко відіграв до перерви, але все одно знайшов спосіб показати майстерність. Його стандарти зробили результат. Прямі удари зі штрафних потягнув голкіпер, але чіткі подачі на Карвахаля та Начо перетворилися в найкращі моменти Реала. Прощання на стилі.
Андрій Лунін витягнув Реал у фінал Ліги чемпіонів: 9 сейвів проти Лейпцига, виграна серія пенальті в Манчестер Сіті, якісні перфоманси проти Баварії. Провів чудовий сезон, скористався шансом (травмами Куртуа), виграв конкуренцію в Кепи, отримав визнання від фанів. Словом, заслужив зіграти за трофей.
Але після відновлення основним голкіпером Реала знову став Тібо Куртуа. Він провів кілька хороших матчів у чемпіонаті та вийшов з перших хвилин на фінал ЛЧ. Роботи у бельгійця вистачало. Вже на старті двічі довелося зупиняти Адеємі – Тібо відпрацював ідеально. Лінива оборона Мадрида дозволяла удари, однак Куртуа завадив забити Забітцеру та Фіюлькругу.
Центральною фігурою перед битвою на Вемблі був Джуд Беллінгем. Англієць минулого літа переїхав з Дортмунда в Мадрид і миттєво став суперзіркою королівського клубу. Сезон 20-річного Джуда гідний “Золотого м’яча” – 23 голи за 41 матч у всіх турнірах. А тут ще й головний поєдинок року на батьківщині.
З допомогою Джуда можна легко показати прірву між фіналістами. Борусія втратила найкращого гравця (і другого найкращого в особі Геррейро), який робив на полі все – від підкатів до голів. Команда ослабла. У Реалі Джуд отримав більше свободи та мотивації, став ще сильнішим і змусив забути про відхід самого Бензема.
У фіналі Джуд не засяяв. Спершу розгублено ходив по полю, як і вся команда, а потім не використав два напівшанси забити: не пішов до кінця на Кобеля, не встиг пробити до блоку. Так, є формальний асист, але там все зробив Вінісіус. Якщо після такого фіналу й вручати “Золотий м’яч” комусь з Реала, то Віні.