– Як взагалі знайти підхід до таких гравців, як Гармаш?

– Почну з того, що Денис – класний пацан. Він без каменя за пазухою, живе у своєму світі, має свої принципи. Але тут є такий момент, що він небезпечний для команди. Ти не знаєш, чого від нього очікувати: він може видати топ, а може на простому завалитися.

– Як з “Лаціо”, наприклад.

– Ну, не тільки з “Лаціо”. Але ставлення до нього – таке ж, як і до всіх. Він дуже талановитий хлопець, але живе у своєму світі. До цього треба нормально ставитися.

– Іноді ми розуміли, що це бомба уповільненої дії і в найневідповідніший момент для команди вона може вибухнути. Як таким гравцям донести, що треба себе контролювати?

– Як я робив: треба просто відпустити ситуацію. Всередині все кипить, кипить так, що все википає. Поруч ще підливає масла у вогонь Романович.

– А може, просто треба віддавати ініціативу в руки таких, як Олег Романович [Лужний], щоб справлялися з такими гравцями?

– Повір мені, краще не буде. Ситуація не зміниться – її просто треба відпустити. Чому – бо ти не можеш на нього вплинути.

Ти знаєш Дениса: він непередбачуваний хлопець, класний футболіст – можна багато епітетів наговорити. Ні індивідуальні розмови не допоможуть, нічого. Треба лише зловити його настрій. От коли він у настрої – він може видати на “Вау!”

Наведу такий приклад. Коли ми виграли Суперкубок, він попросив заміну перед тим, як забив гол. Я йому кажу: “Ти граєш класно”. – “Я втомився”. – “Я цього не бачу”. І він забив вирішальний гол.

Я потім у роздягальні у нього питаю, він каже: “А я не пам’ятаю, як забив – я вже відключився”. Він грав на автоматі, але все одно грав, він забив цей гол, він там вирвав цей м’яч.

Так, був зрив. Пам’ятаю, ми грали з “Партизаном”, 0:2 програвали після першого тайму, і Олег Гусєв його там у туалеті заспокоював.

Романович хотів його прибити, але він вийшов на другий тайм і взяв участь майже у всіх моментах, де ми перевернули гру. Чисто індивідуальний підхід – іноді не треба заважати футболісту, – сказав Хацкевич.