Олександр Кучер: Якщо розрізати моє серце, то воно буде чорно-помаранчевим. Не було б війни, жив би у Донецьку

– Для вас, як для киянина, були дуже принциповими ігри з “Динамо”?

– Звичайно, але справа не в тому, що я киянин. Я грав за “Шахтар”, ми мали дербі. Ніхто не хотів поступатися. Я повністю віддавався “Шахтареві”, любив цю команду. Стільки років провів у клубі, досі переживаю. Найкращі матчі провів за “Шахтар”. У мене дружина із Луганська. Якщо розрізати моє серце, то воно буде чорно-помаранчевим. Не було б війни, жив би у Донецьку.

‒ У 2012 році ви забили два м’ячі “Динамо” у матчі, який “Шахтар” переміг 3:1. Ці голи були для вас особливими?

– Звісно, зробити дубль у ворота “Динамо” захиснику – для мене це була радість. Один гол – подія, а два, ще й принциповому супернику… Це було важливо.

‒ Дивився на YouTube добірку всіх ваших голів за “Шахтар” в УПЛ. Багато типових голів центрального захисника – головою після навісу. Але були голи на добиванні після відскоків від воротаря після прострілів. Чи відчували у собі якості нападаючого?

‒ Проста логіка: йде удар, треба йти на воротаря. Захисник завжди біжить страхувати воротаря. А якщо ти біля чужих воріт, робиш те саме, тільки намагаєшся першим добити.

‒ Грати проти “Динамо”, забивати їм, допомагало те, що ви у збірній з ними тренувалися та грали?

– Ні, це не давало переваги. Вони також добре нас знали. Так, краще їх знаєш, розумієш, як діятиме в даний момент, але й вони тебе краще знають. Ми в однаковій ситуації.