Олег Федорчук: Тепер Шахтарю потрібно брати помічника головного тренера Аталанти

Відомий український тренер та експерт Олег Федорчук поміркував про тренерські рішення Маріно Пушича в матчі ЛЧ “Шахтаря” з “Аталантою” (0:3).

– Можете погодитися, що у цьому матчі кожна з команд представляла різну вагову категорію? Чи були шанси у “Шахтаря” у грі з “Аталантою”?

– Думаю, що така оцінка – емоційна, проте справедлива. Деякі нововведення “Шахтаря” у цій грі відверто здивували. У мене 30 років тренерського досвіду, і я для себе зрозумів, що на суттєві зміни в тактиці потрібен час. Навіть кваліфіковані гравцям потрібно два-три місяці, щоб підлаштуватися.

Можна експериментувати, якщо твій рівень набагато вищий за рівень суперника. А якщо ти виходиш грати з трьома номінально центральними захисниками та хочеш здивувати опонента – ти обіграв сам себе. Фланги не працювали взагалі… Це характерно для молодих тренерів, які ще мають цей максималізм. А у Пушича – це фактично початок самостійної тренерської роботи.

– Можливо, психологічний ефект Пушича минув? Маріно очолив команду після Патріка ван Леувена, котрого в колективі не дуже тепло прийняли. А тепер виходить, що “медовий місяць” боснійського тренера з гравцями пройшов, але крім добрих стосунків у команді нічого не видно.

– Я знаю, чому був цей конфлікт між ван Леувеном та гравцями. Патрік усі ці недоліки бачив, він хотів змінити ставлення футболістів до гри та моментів, бо хлопці дуже поверхово працюють.

Наприклад, перший м’яч – вони вишикувалися в лінію і все. Адже треба грати в м’яч, ризикувати, виходити. Такі гравці як Криськів, Судаков, Бондаренко – грають тільки з м’ячем. І це проблема, яка стосується ще й інших гравців – Коноплі, Матвієнка. Без м’яча в них наче вимикається світло.

– Не здивуйтеся, якщо за кілька днів у “Шахтарі” оголосять про звільнення Пушича?

– Я б не здивувався навіть, якщо його звільнили одразу після цієї гри. Ми ж пам’ятаємо, якою була реакція на поразку команди Йовічевича “Фейєнорду” (1:7). Ну що тепер потрібно брати помічника головного тренера “Аталанти”. Якась комедія…

З одним гравцем нещодавно я мав листування та розповів, що перетинався з Гасперіні у 1996 році на турнірі. Він тоді очолював юнацьку команду “Ювентуса”, а я у “Динамо” працював. І ось такі тренери виходять на високий рівень після того, як провели низку експериментів, встигли попрацювати у нижчих лігах, з юнаками, дорослими.

А у нас беруть тренерів вчитися їздити одразу на Ferarri. Треба з чогось простіше починати, не можна довірити спорткар людині, яка ще за кермом як слід не сиділа.