Мірча Луческу: Суркіс був злий на мене. Без футболу немає життя – не ховайте мене поки що

Мірча Луческу прокоментував свою відставку з посади головного тренера “Динамо”.

– Настав момент, коли мені довелося задуматися про те, щоб дозволити комусь молодшому, хто міг би підтримувати стосунки з молодшими гравцями, робити те, що ближче до їхнього віку. Це було важко для мене емоційно. Найважчим для мене була хвилина мовчання, яку ми проводили перед кожною грою або коли на поле виходив інвалід, який став таким унаслідок війни.

Я відчував, що пора йти на пенсію, брати на себе відповідальність за останні результати. Я сказав, що для тренера, особливо мого досвіду, настає час, коли ти повинен пожертвувати собою, щоб інші могли виграти від цього. Вражень, які на мене вплинули, було кілька. Звичайно, емоційний стан і все таке. Я довго думав про це. Я розмовляв із президентом і сказав йому, що добре було б змінити мене когось молодшого.

Я від самого початку своєї тренерської діяльності говорив, що на цій стезі ти завжди в підсумку зазнаєш поразки. Тільки у збірній Румунії у мене не було поразки, тому що я пішов після перемоги 4:0. Я сказав, що зараз саме час сказати “досить”.

Якщо здоров’я дозволить, то я продовжу, тому що без футболу життя немає. Те, як я почуваюся на тренуваннях, і те, як я керую автомобілем, думаю, що зможу продовжувати. Я повинен був прийняти рішення. Зараз я повертаюся додому, у мене є онуки, правнуки.

Коли я так думаю, мені здається, що моє життя закінчилося. Але я намагаюся думати, що це не кінець. Усі люди в моєму віці мають мислити позитивно, думати, що вони можуть бути корисними. Знаєте, як кажуть про старих: “Якщо не маєш – купи”. Але я не почуваюся старим. Я бажаю всім не почуватися старими і робити все, щоб залишатися в бізнесі. Тому не ховайте мене поки що.

Я залишаюся ще на два дні в Україні, щоб навести тут порядок. Президент був злий на мене за те, що я ухвалив це рішення, не порадившись із ним. Але в тому-то й річ, що якби я з ним порадився, він би переконав мене залишитися. Я пишаюся тим, що не здався (у важкий час війни – прим.).

Я сказав своєму сину Развану за день чи два до цього, що хочу піти. Я почав із “Шахтаря” і хотів закінчити з “Шахтарем”. Хотів закінчити перемогою над ними, але не вийшло.

Я зайшов у нашу роздягальню, обійняв гравців. Зайшов у роздягальню “Шахтаря” – таке саме почуття вдячності, тим паче що в них залишилися гравці, які починали разом зі мною. Я теж підійшов до них, обійняв їх. 15 років в українському футболі – це дуже багато, – цитує Луческу Digi Sport.