Жерсон Родрігеш: Неповага, яку проявив до мене Михайличенко – це був перебір

— Початок твоєї кар’єри в “Динамо”… Згодом змінився тренер, тренером став Олексій Михайличенко. Потім він сказав, що ти не входив в його плани. Чи пояснював він свою позицію, чому він не розраховував на тебе? Ви мали між собою розмову? Я вже відчуваю цю важку відповідь…

— Дивись, я не приховую, що з ним була погана ситуація. Але я не тримаю на нього зла. Бажаю всього найкращого йому та його родині. Я ж не його найкращий друг. У мене з цим хлопцем у “Динамо” стосунки не склалися, вибачте. Але, звісно, повага в мене є, розумієш, бо він такий самий чоловік, як і я, у нього є діти, як і в мене. Але чоловік має поважати іншого чоловіка. Але якщо він запросить мене на вечерю, я скажу “ні”. Бо річ у тім, що та неповага, яку він проявив до мене, це був уже трохи перебір. Я пам’ятаю ту гру проти “Шахтаря” у кубку, коли я вдарив ту штуку…

— Що сталось в той момент?

— Я поясню. Річ у тім, що в день гри він прийшов до нас на теоретичне заняття, де ми розбирали та аналізували гру, і сказав щось на кшталт: “Так, нам треба, щоб грало більше українців, бо ми маємо показувати більше”. Я підводжуся і кажу: “Що ви маєте на увазі? Щоб грало більше українців? Тобто ми вам не потрібні? Ми тут заважаємо?”. А він мені: “Ні-ні-ні, та ми нічого такого…”. Я кажу: “Слухайте…”. Це вже якось… словом, я сказав йому: “Якщо ми вам не потрібні, так і скажіть”. А потім додав: “Знаєте що, я з вами взагалі не можу нормально говорити”. Сказав це йому, потім президенту. Я сказав президенту: “Якщо він залишається — я йду. Якщо він іде — я залишаюся”. Але він залишився в “Динамо”, бо у нас тоді була критична ситуація з тренером, ротація і всім іншим.

Тож я поїхав до Туреччини, в “Анкарагюджу”. Чудовий сезон: 10 матчів, 8 голів, три асисти. Потім я повертаюся, коли прийшов Луческу. Луческу телефонує: “Ти мені потрібен”. І з тим тренером ситуація була в тому, що він посадив мене на лаву, і я такий: “Окей, мені не подобається сидіти на лавці, бо я міг допомогти. Я хотів грати. Я був мотивований, реально сильний в той час, почувався чудово, був швидким, різким”. Але сьогодні розумію, що футбол — це гра не одного гравця. Якби я хотів грати сам, я міг би грати в теніс з Олею і казав би: “Олю, ходімо на тенісний корт, зіграємо”. І грав би собі в теніс. Але це я зараз розумію, а раніше я цього не розумів. Я хотів грати завжди, тож я сказав йому: “Слухайте, у другому таймі випустіть мене допомогти команді”. Він каже: “Та-та, вийдеш”.

А хлопців на полі вже хапали судоми. Сидорчука, Циганкова… Усіх хапали судоми! Миколенка… І вони вже самі просили заміну, а він не знав, що робити. Тож ми на лавці кажемо йому: “Зробіть заміни! Не обов’язково мене, але освіжіть когось, щоб допомогти”. Але він: “Ні-ні-ні, грайте далі, залишайтеся”. І гравці на полі вже просто божеволіли. А був момент, коли він міг зробити заміну: випустити одного захисника, щоб контролювати гру, бо рахунок був 1:0 на нашу користь. Ми вигравали кубок, і тут “Шахтар” забиває! 1:1! Я був лютий!

І я такий, ну, знаєш: “Та що ти робиш?!”. А коли я нервую, я розмовляю португальською. Тож я висловив йому все португальською. Він нічого не зрозумів, але я був настільки розлючений, що кричав португальською. Величезна моя помилка, бо я не знав, що камера направлена на мене. Зазвичай, як ти йому казав у тому відео, я пам’ятаю це відео, камера знімає тебе, а ти такий: “Ти чого мене знімаєш? Знімай гру!”. Тож вони фіксували все, кожну деталь, і піймали мене на цьому епізоді. І я такий: “Блін, ні”.

Ось і був той момент, коли я так вчинив і висловив йому все. Але я був дуже злий, злий, бо вважав, що він міг змінити хід гри. У нього було чотири чи п’ять замін, а він зробив нуль замін! Ну як можна зробити нуль замін?! Ти перемагаєш, іде 90-та хвилина, випусти двох захисників і забирай перемогу!

— Так, я розумію тебе. Але це важка ситуація, тому що кожен має свою думку. Він тренер — ти гравець.

— Так, я пам’ятаю, як тоді він сказав нам, що зробить усе можливе, бо до цього ніколи не був тренером. Знаєш, він розповідав мені, що працював, але… Тож, друзі, вибачте мені за це, але я професійний гравець. Я хочу грати в Лізі чемпіонів. І от ти приходиш мене тренувати… І це вперше, коли ти очолюєш професійний клуб. Тож окей, я це приймаю, але я хочу, щоб ти теж намагався мені довіряти. Розумієш, про що я? Якщо я кажу тобі, що гравці просять заміну, то це суто на благо команди. Це не обов’язково маю бути я, але у тебе шість гравців на лавці, яких ти міг випустити. Розумієш? Навіть Гармаш… Пам’ятаю, Гармаш був лютий, бо той сказав йому йти розминатися, і Гармаш розминався хвилин 20. А потім підійшов, перевдягнувся, а той каже: “Ні, не зараз”.

Тож це такі речі… У мене немає нічого проти цього тренера, але я просто кажу, що в той момент він міг вчинити краще. Я розумію, що усім важко, але я щасливий, що Попов тоді врятував наші дупи. Якби Попов не забив, ми програли б той матч, знаєш? Тому після того ситуація між нами була дуже, дуже напружена. Пам’ятаю, “Динамо” вліпило мені штраф у 40 тисяч доларів. Наступного дня мені надсилають лист: “Ей, Родрігеш, 40 тисяч доларів штрафу”. Я питаю: “За що? За те, що вдарив лавку?”, – сказав Родрігеш.