Денис Бойко: Ніколи не думав про вiдхiд з Динамо через війну

Голкіпер «Динамо» Денис Бойко в інтерв’ю порталу rhonefm.ch розповів про війну в Україні та роль футболу в ситуації, що склалася.

– Як відбувається ваше перебування в Швейцарії?

– Ми тут, щоби підготуватися до сезону. Це завжди такий період, коли ми багато працюємо. Проводимо по два тренування на день. Потрібно бути готовими до другого кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів у середині липня проти «Фенербахче». Нинішні товариські матчі – чудовий спосіб підготуватися до офіційних ігор.

– Ви не проводили офіційних матчів із грудня. Сумуєш за ними?

– Звісно, нам треба грати на офіційному рівні. З часу зимової перерви у чемпіонаті України ми не мали такої можливості. Нині ми готуємось до цього. Але у нинішній ситуації ми не знаємо, що буде завтра. Війна – найбільша проблема. Усі українські команди переживають цей непростий час.

– Як проходить твоє життя?

– Російська агресія – це жахливо. Це неймовірно. Повторюся, ми живемо, не знаючи, що завтра буде. Із цим зіткнувся весь український народ, вся наша країна, усі наші спортивні клуби. Робимо все можливе, аби допомогти. Особисто для мене це означає, що потрібно грати матчі за мир та зосередитись на підготовці до нового сезону.

– Як спогади в тебе залишилися про 24 лютого, коли почалася війна?

– Я прокинувся вдома із сім’єю. Тоді я не розумів, що відбувається. Коли зрозумів, мені було дуже тяжко. Не знаю, як це висловити… На мене наринули почуття, яких я ніколи не відчував. Спершу я просто намагався врятувати свою сім’ю. У цьому мені допомогло «Динамо». Тоді я нарешті зрозумів справжній масштаб війни. У 21 столітті це щось ненормальне.

– Чи можливо нормально жити з огляду на обставини?

– Ні. Йде справжнісінька війна. Коли росіяни кажуть, що це щось інше – це неправда. Правда в тому, що йде війна. Вони вбивають наших людей, вбивають дітей. Вони все спалюють та знищують. Складно зосередитись на футболі, але нам потрібно це робити для нашого народу та країни. Матчі за мир приносять гроші нужденним.

– Ви із родиною поїхали з України. Чи у вас залишилися там близькі?

– Там у мене залишилося багато друзів. Моя дружина та діти живе у Бухаресті, а батьки все ще в Україні. Вони в безпечному місці, але я все одно турбуюсь за них. Росіяни бомблять всю нашу країну. Ніколи не знаєш, де може впасти нова бомба. Це справді жахливо. Я маю друзів, які служать в армії. Вони роблять все можливе, щоб наші люди могли спати та прокидатися щоранку.

– Яка роль футболу у всьому цьому?

– Зараз для всіх скрутний час. Але коли ми граємо у футбол, то показуємо людям, що ми живі. Намагаємося говорити про війну, щоб пояснити Європі та всьому світу, що відбувається в Україні. Нам треба говорити про це щодня, щоб ніхто не забував про війну. Це наша місія, коли ми перебуваємо за межами країни.

– Тобі 34 роки та за твоїми плечима довга кар’єра футболіста. Чи можна порівняти те, через що ти зараз проходиш із тим, що ти вже проходив?

– Ні. Я ніколи не міг уявити, що у 21 столітті у моїй країні буде війна. Це неймовірно.

– Не думав про звільнення з «Динамо» і перехід в інший європейський клуб, щоб захистити сім’ю та себе?

– Ні. Як я вже казав, клуб зробив усе для наших сімей та персоналу, який працює у «Динамо». Ніколи не думав піти через війну. Це неможливо. Я мушу допомагати своєму клубу та країні. Не можу піти зараз.

– Як скоро відновиться чемпіонат України?

– Думаю, що незабаром це станеться. Це важливо для нашої країни та нашого народу. Потрібно показати всьому світу, що ми живі та продовжуємо грати у футбол. Потрібно робити все можливе, щоби виграти війну. Спорт – один із способів зробити це.